Павло Іванович Бортницький народився 02 грудня 1937 року у селі Липляни Малинського району Житомирської області в багатодітній селянській родині. У 1945–1945 рр. навчався в Липлянській початковій школі, у 1949–1953 рр. – у Стремигородській семирічній школі Коростенського району Житомирської області, у 1953–1956 рр. – у Чоповицькій середній школі Малинського району, після закінчення якої того ж року вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту (КАДІ). Закінчив КАДІ у 1961 році, отримавши диплом інженера-механіка з експлуатації автомобільного транспорту.

Після завершення навчання в КАДІ Павло Іванович був направлений на роботу до Камчатського військово-будівельного управління «Дальвоєнморбуду» (м. Петропавловськ-Камчатський), де працював на посадах начальника автоколони (1961 р.), інженера авторемонтних майстерень (1961–1963 рр.), інженера виробничого відділу (1963 р.), головного механіка управління начальника робіт механізації (УНР-370) (1963–1965 рр.).

У 1965–1968 рр. Павло Іванович проходив підготовку в аспірантурі Київського автомобільно-дорожнього інституту на кафедрі автомобілів і тракторів, де його науковим керівником був канд. техн. наук, доцент, завідувач кафедри Є. І. Борзаковський. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему «Обоснование расчетных значений сопротивления и скорости движения для тягового расчета автомобиля» захистив у березні 1972 року.

Свій трудовий шлях у КАДІ Павло Іванович розпочав після завершення аспірантської підготовки в 1969 році на посаді інженера науково-дослідної групи підвищення техніко-економічних якостей автомобілів при кафедрі автомобілів і тракторів. У листопаді 1970 року був переведений на посаду асистента кафедри технічної експлуатації автомобілів (нині – кафедра технічної експлуатації автомобілів та автосервісу).

Від вересня 1974 року П. І. Бортницький працював на посаді старшого викладача кафедри технічної експлуатації автомобілів, а від листопада 1976 року – на посаді доцента кафедри технічної експлуатації автомобілів (згодом – кафедра технічного обслуговування автомобілів, кафедра виробничих систем і сервісу на транспорті, кафедра технічної експлуатації автомобілів та автосервісу). Рішенням ВАК СРСР у квітні 1978 року Павлу Івановичу було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі технічної експлуатації автомобілів.

Від 01 вересня 2010 року до завершення роботи в університеті (31 серпня 2020 року) Павло Іванович обіймав посаду професора кафедри технічної експлуатації автомобілів та автосервісу.

У 1978–1983 рр. П.І. Бортницький за сумісництвом працював заступником декана автомобільного факультету.

Від 1983 до 1986 року Павло Іванович перебував у закордонному відрядженні до Республіки Нікарагуа. Вільно володів іспанською мовою, якою готував навчальні курси дисциплін для тамтешніх студентів.

У КАДІ-УТУ-НТУ Павло Іванович у різні роки читав лекційні курси, проводив лабораторні, практичні заняття з дисциплін «Технічна експлуатація автомобілів», «Охорона праці в галузі», «Ресурсозбереження на транспорті», керував курсовим проектуванням і виконанням дипломних робіт спеціалістів і магістрів.

П.І. Бортницький – автор та співавтор понад сотні наукових та навчально-методичних праць, серед яких підручник «Охрана труда на автомобильном транспорте» для студентів закладів вищої освіти автомобільно-дорожнього профілю (1987 р.), навчальні посібники «Організація охорони праці на автомобільному транспорті» (2003 р.) та «Технологічне проектування автотранспортних підприємств» (2009 р.), а також численні методичні вказівки до виконання лабораторних і практичних занять, дипломного та курсового проектування.

Павло Іванович брав активну участь в організаційній роботі кафедри. Багато років виконував обов’язки заступника завідувача кафедри, був відповідальним за організацію дипломного проектування на кафедрі (тематика, розподіл між керівниками, попередній захист, звітність), зокрема за таку важливу складову студентських кваліфікаційних робіт як розробка заходів з охорони праці. Протягом багатьох років Павлу Івановичу було доручено проводити заняття з охорони праці для працівників університету на факультеті підвищення кваліфікації (згодом – Інститут економіки і бізнесу на транспорті).

Багато років Павло Іванович опікувався науковою роботою студентів. Неодноразово наукові роботи, виконані під його керівництвом, здобували призові місця на всеукраїнських конкурсах, як і учасники студентських олімпіад, яких він готував.

Павло Іванович займався також науковим керівництвом аспірантів. У 2020 році дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему «Підвищення ефективності використання виробничо-технічної бази підприємств автомобільного транспорту» захистив його аспірант Сергій Іванович Курніков. Неодноразово П. І. Бортницький виступав офіційним опонентом під час захистів дисертацій.

За багаторічну сумлінну працю і значний внесок у підготовку фахівців для транспортного комплексу України та наукову роботу Павло Іванович Бортницький був нагороджений медаллю «В память 1500-летия Киева» (1982 р.), нагрудними знаками Міністерства освіти і науки «Відмінник освіти України» (1998 р.) та «Петро Могила» (2007 р.), а також нагрудним знаком департаменту автомобільного транспорту Міністерства транспорту України «Почесний автотранспортник» (2004 р).

Олександр Артемович Лудченко народився 16 липня 1938 року у партизанському краї – у смт Поліське Київської області в багатодітній родині колгоспників. У 1941 році його батько і два брати пішли на фронт. У 1942 році під час бомбардування згорів будинок, де мешкала родина Лудченків. Мати залишилася з малими дітьми (старшому було 14 років) без житла і продуктів харчування. Вижити в цих жахливих умовах допомагали односельці. З фронту в 1946 році повернувся тільки один брат Олександра Лудченка: батько загинув під час оборони Києва, другий брат – під Берліном.

У 1945 році Олександр вступив до першого класу Поліської середньої школи № 2, де закінчив сім класів, а в 1952 році був прийнятий до восьмого класу Поліської середньої школи № 1, яку закінчив у 1955 році. Був здібним юнаком, брав участь у республіканських олімпіадах фізико-математичного напряму, на яких неодноразово перемагав, отримуючи грамоти та цінні подарунки.

У 1955 році, після закінчення школи, Олександр Лудченко вступив на автомобільний факультет Київського автомобільно-дорожнього інституту. Великий вплив на формування його особистості мали товариші по факультету – демобілізовані офіцери. Дуже теплі спогади залишилися в його серці і про викладачів КАДІ, які стали добрими наставниками. Практично всі вони були фронтовиками, що підіймало їхній авторитет в очах студентів.

Після закінчення в 1960 році інституту і здобуття кваліфікації інженера-механіка за спеціальністю «Експлуатація автомобільного транспорту» О.А. Лудченко розпочав трудову діяльність на посаді старшого механіка Кіцманського вантажного автомобільного парку № 5 Чернівецького об’єднання автотранспорту. У листопаді того ж року був переведений на посаду старшого інженера з технічної інформації і пропаганди, а в січні 1962 року – на посаду начальника майстерні того ж підприємства. Від травня 1962 до листопада 1966 року Олександр Артемович працював головним інженером АТП 09049 Київського виробничого автоуправління Мінтрансу УРСР у м. Тараща Київської області.

Під час роботи на виробництві О.А. Лудченко постійно займався удосконаленням технологічних процесів, брав участь у союзних і республіканських виставках, друкувався у транспортних журналах СРСР. Неодноразово був нагороджений різноманітними грамотами і дипломами; здобував кубки Мінавтотрансу України за розробку і впровадження нової техніки. У 1961 році Олександру Артемовичу було присвоєно звання найкращого раціоналізатора Чернівецького облавтотресту, а в 1962 році – найкращого раціоналізатора Мінавтошосдора УРСР.

Працюючи на виробництві, Олександр Артемович підтримував тісні зв’язки з рідним КАДІ. Результатом співпраці стала рекомендація професора Якова Івановича Несвітського продовжити наукову роботу. У листопаді 1966 року О.А. Лудченко вступив до аспірантури КАДІ на кафедру економіки і експлуатації автомобільного транспорту, засновником і першим завідувачем якої був професор Несвітський. Олександр Артемович проводив дослідження надійності автомобілів сімейства КрАЗ на Кременчуцькому автомобільному заводі та його опорних пунктах у Кривому Розі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Києві тощо. Результати досліджень надійності автомобілів виробництва Кременчуцького автомобільного заводу були рекомендовані керівництвом держави для впровадження й на інших автомобільних заводах СРСР. У вересні 1969 року О.А. Лудченко під науковим керівництвом завідувача кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту, д-ра техн. наук, професора Я.І. Несвітського достроково захистив кандидатську дисертацію на тему «Исследование и обоснование режимов технического обслуживания автомобилей с учетом их надежности и эффективности эксплуатации (на примере большегрузных карьерных автомобилей-самосвалов Кременчугского автомобильного завода)», а в листопаді того ж року отримав диплом кандидата технічних наук за спеціальністю «Технічна експлуатація автомобілів».

Викладацьку діяльність О.А. Лудченко розпочав у 1969 році як асистент кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту. На цій посаді читав курс дисципліни «Загальна і транспортна статистика», а також проводив практичні заняття з дисципліни «Технічна експлуатація автомобілів».

У 1970 році Олександр Артемович був обраний за конкурсом на посаду виконуючого обов’язки доцента кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту (згодом – кафедра економіки виробництва, кафедра організації, економіки і управління на автомобільному транспорті, а пізніше – кафедра економіки та інформатики, кафедра економіки) з дисципліни «Технічна експлуатація автомобілів», а у серпні 1972 року ВАК СРСР затвердив його у вченому званні доцента цієї ж кафедри.

Продовжуючи традиції наукової школи з вирішення основних проблем підвищення надійності автомобілів і вдосконалення методів їхньої технічної експлуатації, обслуговування та ремонту, започаткованої його вчителем професором Яковом Івановичем Несвітським, Олександр Артемович протягом багатьох років був керівником і виконавцем численних госпдоговірних тем на замовлення міністерств і відомств СРСР та України: «Теоретические и экспериментальные исследования по обоснованию режимов технического обслуживания карьерных автомобилей» (1968 р.), «Разработка «Положения о профилактике и ремонте автомобилей КрАЗ-256, 256Б, эксплуатируемых на объектах Минпромстроя УССР» (1970 р.), «Оценка долговечности и надежности автомобилей КрАЗ-256Б, находящихся в подконтрольной эксплуатации ЮГОКе, СевГОКе, строительных объектах г. Киева и г. Запорожья» (1969–1971 рр.), «Разработка и внедрение комплексной системы управления качеством ремонта автомобилей на предприятиях Главсельстройтранса» (1978–1979 рр.), «Исследование резервов снижения транспортных расходов в сельском строительстве» (1980–1985 рр.), «Разработка предложений по совершенствованию структуры производственной базы автоуправления» (1988 р.) тощо. Умовний річний економічний ефект від досліджень, проведених лише протягом наступних трьох років після захисту дисертації, склав близько 750 тис. крб.

Від серпня 1974 року Олександр Артемович певний час працював на посаді заступника декана інженерно-економічного факультету, який тоді очолював канд. техн. наук, доцент Іван Петрович Сова – наступник Якова Івановича Несвітського на посаді завідувача кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту.

У 1985 році, у зв’язку із закріпленням дисципліни «Організація технічного обслуговування і ремонту автомобілів» за кафедрою технічного обслуговування автомобілів, Олександр Артемович за його заявою був переведений на посаду доцента цієї кафедри, а в 1988 році був обраний за конкурсом на посаду професора кафедри технічного обслуговування автомобілів (згодом – кафедра виробничих систем і сервісу на транспорті, кафедра технічної експлуатації автомобілів та автосервісу), на якій надалі працював понад тридцять років – до завершення роботи в університеті 31 серпня 2020 року. У вересні 1990 року ВАК СРСР затвердив О.А. Лудченка у вченому званні професора кафедри технічного обслуговування автомобілів.

Професор О. А. Лудченко протягом багатьох років проводив на кафедрі значну роботу з організації підготовки магістрів. Був автором і співавтором методичних вказівок до проходження виробничої і науково-дослідницької практик, а також до виконання магістерських кваліфікаційних робіт. Як науковий керівник особливу увагу приділяв опануванню студентами методології проведення наукових досліджень, плануванню експериментів, вмінню працювати з довідковою літературою.

Олександр Артемович завжди приділяв велику увагу впровадженню в освітній процес активних методів навчання, зокрема вирішенню конкретних ситуацій, виконанню ролей, діловим іграм, розбиранню вхідної пошти, ігровому проектуванню, конкретному відбору кандидата на заміщення посади. Вів велику виховну роботу серед молоді за здоровий спосіб життя.

Працюючи в КАДІ-УТУ-НТУ, Олександр Артемович одночасно з навчальною, методичною та організаційною роботою виконував значні обсяги громадської роботи. Ще на початку викладацької діяльності був обраний членом партійного бюро інженерно-економічного факультету та парторгом кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту; у 1988–1989 рр. перебував на посаді секретаря партійного комітету КАДІ, у зв’язку з чим тимчасово був переведений до Печерського райкому Компартії України і продовжував викладацьку роботу в інституті на умовах сумісництва.

Олександру Артемовичу у роботі та спілкуванні з колегами та студентами завжди були притаманні принциповість, вимогливість до себе та тих, із ким він працював, прагнення до постійного самовдосконалення, людяність, щирість, бажання допомогти і словом, і ділом, що викликало авторитет і повагу серед університетської спільноти.

За матеріалами наукових досліджень і досвідом практичної роботи на автотранспорті Олександр Артемович Лудченко опублікував понад 300 наукових та навчально методичних праць, зокрема 27 підручників із грифом Міністерства освіти і науки України, 18 навчальних посібників, 58 монографій, понад 80 статей у фахових виданнях. Науковий доробок О.А. Лудченка сприяв і сприяє якісній підготовці фахівців для автомобільного транспорту.

Народився 25 липня 1925 року в Києві.

З 1956 р. по 1959 р. навчався у Військовій Повітряній Академії імені Ю.О. Гагаріна. Мав звання полковник у відставці "Військовий штурман І класу".

Загальний стаж роботи 67 років, з них – 50 років в КАДІ-НТУ.

У Київському автомобільно-дорожньому інституті навчався і працював з 1959 року після звільнення з лав Радянської Армії. У 1964 р. закінчив КАДІ за спеціальністю «Автомобільний транспорт», отримавши кваліфікацію інженер-механік, та продовжив навчання в аспірантурі. У 1973 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата технічних наук. У 1974 р. йому присвоєно вчене звання доцент, а у 2004 р. – вчене звання професор по кафедрі транспортних технологій.

З 1968 по 1985 рр. працював деканом загально-технічного факультету, з 2001 р. – завідувач кафедри  транспортних технологій.

Мав понад 100 друкованих робіт, в тому числі 4 монографії, був розробником близько 90 методичних рекомендацій та вказівок, отримав 5 авторських свідоцтв, підготував 5-х аспірантів, які успішно захистили кандидатські дисертації. Написав 11 навчальних посібників, з яких – 8 з грифом МОНУ; найбільш затребувані з них "Основи маркетингу", "Загальний курс транспорту" (у 2-х книгах), "Основи теорії транспортних процесів і  систем» користуються популярністю серед студентів і понині.

Любомир Юрійович за період роботи в НТУ показав себе як висококваліфікований педагог вищої школи. Викладав дисципліни «Загальний курс транспорту», «Взаємодія видів транспорту». Педагогічну діяльність поєднував з науково-дослідною роботою.

На посаді завідувача кафедри «Транспортні технології» доклав багато зусиль до підготовки спеціалістів, магістрів з напряму транспортних технологій, покращення методичного, лабораторного забезпечення навчально-виховного процесу, проведення наукової роботи зі студентами та аспірантами.

Як педагог, як керівник користувався заслуженою повагою серед студентів та співробітників кафедри та університету. Йому були притаманні такі риси як високе почуття відповідальності, увага до людей – кожен міг звернутися до нього у скрутний момент і отримати пораду. Завдяки йому на кафедрі завжди панувала атмосфера спокою і впевненості у завтрашньому дні.

Любомир Юрійович пішов з життя 8 квітня 2010 року, залишивши по собі відчуття непоправної втрати, але й почуття світлого смутку, щастя і гордості за те, що мали можливість бути поруч і спілкуватися з такою видатною людиною.