А ВИ ЗНАЛИ, ЩО на кафедрі менеджменту нашого університету працює унікальний і без перебільшення легендарний викладацький тандем, чия спільна професійна доріжка триває вже майже 50 років?

Ідеться про завідувачку кафедри, професора Олену Михайлівну Ложачевську та доцента Тетяну Олексіївну Дяченко.

Тільки вдумайтеся в це дивовижне переплетення доль: у далекому 1978 році дві юні дівчини разом переступили поріг тодішнього КАДІ, вступивши на одну й ту саму престижну спеціальність — «Економіка і організація автомобільного транспорту». Вони сиділи за однією студентською лавою, разом ділили радощі сесій, захистів та перших наукових перемог.

Проте справжня магія життя каже про те, що розлетівшись після випуску, вони не загубили цей тонкий зв'язок! Минули роки, і доля знову звела їх разом — цього разу в стінах Національного авіаційного університету (НАУ), де вони тривалий час пліч-о-пліч працювали на економічному крилі вишу.

Але рідна Альма-матер завжди вміє повертати своїх найкращих дітей. Сьогодні, через десятиліття великої наукової та управлінської школи, вони знову разом тримають інноваційний та душевний щит своєї рідної кафедри менеджменту в НТУ. Коли професіоналізм підкріплюється такою перевіреною роками довірою, взаємовиручкою та справжнім академічним побратимством — кафедра просто приречена на успіх. Ось такі вони, дивовижні таємниці нашої великої університетської родини!

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО один і той самий український професор нашого університету проєктував складні конструкції для відкритого космосу і водночас прораховував надійність культових споруд України?

Мова йде про видатного вченого, доктора технічних наук Валерія Івановича Гуляєва. Значна частина його глибоких досліджень була присвячена космічній тематиці: у 2000–2004 роках під його безпосереднім керівництвом наукові колективи України та Італії виконали унікальне замовлення Європейського космічного агентства (ESA), забезпечивши повний математичний супровід великої європейської космічної антени на етапах її орбітального розгортання.

Проте космічний геній професора Гуляєва дивовижно поєднувався з вирішенням критичних наземних завдань. Саме він очолював складні інженерні розрахунки статики та динаміки для надсучасного навісу головного стадіону країни — НСК «Олімпійський» у Києві. Також Валерій Іванович проводив унікальні дослідження стійкості нового конфайнменту Чорнобильської АЕС, де філігранно моделював процеси зісковзування снігу та льоду з гігантської покрівлі захисної арки. Його залізобетонна експертиза рятувала від зносу нафтові бурильні колони в енергетиці та термонапружені багатошарові покриття в дорожньому будівництві, ставши легендарним прикладом універсальності української технічної думки.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО доля іноді поєднує в одній людині штурманську точність бойового авіатора та глибоку викладацьку шляхетність технічної школи?

Протягом десятиліть на кафедрі транспортних технологій нашого університету працював справжній полковник авіації та бойовий штурман першого класу Любомир Юрійович Яцківський. Його шлях у збройних силах розпочався у 1940 році з Київської авіаційної спецшколи, а згодом була служба штурманом і бомбардиром на складних бойових чергуваннях та навчання у престижній Військово-повітряній академії імені Ю. О. Гагаріна.

Але найдивовижніший віраж долі відбувся у 1959 році: після демобілізації та дев'ятнадцяти років суворої армійської служби полковник Яцківський прийшов працювати старшим інженером до Київського автомобільно-дорожнього інституту і одночасно... з нуля вступив на перший курс вечірнього факультету КАДІ!

Він успішно поєднував виснажливе завідування курсами підвищення кваліфікації з вечірньою освітою, здобув диплом інженера-механіка, захистив дисертацію та згодом очолив рідну кафедру. Військова виправка, штурманська дисципліна мислення та виняткова повага до студентства зробили його легендою нашого інституту, чий життєвий шлях досі надихає нові покоління транспортників країни.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО автор і незмінний ведучий тревел-шоу «Світ навиворіт» Дмитро Комаров — випускник нашого університету? Людина, яка відкрила українцям найвіддаленіші куточки планети, довела: якщо горіти своєю справою, можливо все!

Читайте неймовірну історію успіху нашого випускника за посиланням.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО одна з відомих українських громадських діячок та випускниць нашого інституту є донькою Президента Української Головної Визвольної Ради?

Мова йде про Наталію Кирилівну Осьмак, яка свого часу успішно закінчила Київський автомобільно-дорожній інститут. Її батько, Кирило Осьмак — легендарна постать українського національного опору, чиє ім'я через безкомпромісну боротьбу за незалежність України було суворо заборонене в Радянському Союзі.

Наталія Кирилівна присвятила своє життя збереженню та популяризації правдивої історичної спадщини свого батька, виданню його унікальних праць та відновленню національної пам’яті. Університетський гарт, здобутий у КАДІ, та незламний родинний характер допомогли їй стати активним голосом українського громадянського суспільства. Цей глибокий зв'язок доводить, що через долі наших випускників історія нашого вишу нерозривно зшита з найважливішими, доленосними віхами боротьби за державність України.  Дізнатися більше…

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО  одна з відомих українських політикинь та державних діячок у сфері міжнародних відносин є донькою першого Міністра транспорту незалежної України та професора нашого університету?

Мова йде про Іванну Климпуш-Цинцадзе, яка очолювала стратегічний напрям євроінтеграції в Кабінеті Міністрів України та є народною депутаткою кількох скликань. Її батько, Орест Дмитрович Климпуш — видатний державний діяч, перший Міністр транспорту України та Надзвичайний і Повноважний Посол, який багато років присвятив викладацькій праці як професор кафедри двигунів і теплотехніки НТУ.

Родинне коріння цієї династії сягає витоків Карпатської України, а Орест Дмитрович заклав фундаментальні канони розвитку сучасної транспортної галузі та виховав не одне покоління інженерів у стінах нашої альма-матер. Цей шляхетний приклад доводить, що патріотичні та інтелектуальні традиції нашого викладацького корпусу впевнено передаються з покоління в покоління, стаючи невід'ємною частиною великої політичної та наукової історії країни.

Більше про видатну династію Климпушів читайте ТУТ.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО колишній Перший проректор нашого університету вільно володіє чеською мовою, а свій управлінський гарт розпочав ще у 1950-х роках на цілинних землях?

Мова йде про кандидата технічних наук, професора Миколу Олексійовича Біляковича, який присвятив роботі на керівній проректорській посаді в КАДІ/УТУ/НТУ вражаючі 46 років (з 1976 по 2022 рік). Його унікальний лідерський шлях розпочався ще на другому курсі інституту, коли він очолив і успішно провів крізь суворі випробування один із найперших студентських будівельних загонів у колишньому Радянському Союзі на цілині в Казахстані.

Згодом, під час тривалого наукового закордонного стажування, де Микола Олексійович детально досліджував європейську систему вищої технічної освіти та автомобільну промисловість, він досконало опанував чеську мову, якою досі спілкується без жодних бар'єрів. Залізна проректорська дисципліна, європейський досвід та виняткова інженерна грамотність дозволили йому майже пів століття впевнено координувати роботу всього викладацького корпусу, заклавши високі літописні стандарти професіоналізму нашого університету.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО одна з найвідоміших викладачок нарисної геометрії нашого інституту була корінною киянкою в сьомому поколінні та виховувала своїх дітей за законами «золотого перетину»?

Мова йде про легендарну заступницю декана дорожньо-будівельного факультету КАДІ Євгенію Олександрівну Алєнічеву. Жінка та такий надзвичайно складний, суворий предмет — це була дивовижна історія для вищої технічної школи! Вона випустила не одне покоління прекрасних українських інженерів.

Її донька, відома громадська діячка та наша випускниця Марина Кінах, згадує, що мама була справжнім фанатом гармонії: «Пропорція, сполучуваність кольорів, достатність без надмірностей, зручність у поєднанні з красою — у цьому "бульйоні" золотого перетину ми із сестрою варилися із самого дитинства». Залізна точність креслень, витончений побутовий аристократизм та безумовна любов до рідного міста зробили Євгенію Олександрівну взірцем класичного викладацького стилю, чия жива педагогічна спадщина досі триває у спогадах нашої академічної родини.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО першою жінкою-машиністкою в історії київського метрополітену стала двадцятишестирічна випускниця нашого університету?

Мова йде про Катерину Єсипчук, яка нещодавно закінчила автомеханічний факультет за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Тепер саме вона впевнено керує багатотонними поїздами столичної підземки, руйнуючи застарілі міфи про «суто чоловічі» професії!Вирішальну роль у цій історичній події зіграла вчасна порада її одногрупника по університету. Після випуску Катерина вагалася щодо вибору кар'єри, коли колега з потоку згадав про відкриття курсів у метрополітені: «Там відкрили набір на машиністів, хочеш спробувати? Ти ж машину водиш, то чому ні?». Університетський гарт, знання інженерної механіки та залізна воля допомогли дівчині блискуче пройти відбір. Ця дивовижна історія доводить, що одна щира студентська розмова та міцна база нашого вишу здатні круто змінити життя і вписати ім'я випускниці в новітній літопис столиці! Переглянути інтерв'ю…

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО один із перших завідувачів кафедри автомобілів нашого інституту підходив до футболу та риболовлі з прискіпливістю суворого вченого-експериментатора?

Мова йде про кандидата технічних наук, доцента Євгена Івановича Борзаковського, який безмінно керував кафедрою автомобілів КАДІ протягом двадцяти трьох років (з 1945 по 1968 рік). За спогадами професора В. І. Сироти, Євген Іванович був надзвичайно різнобічною особистістю, але до своїх хобі підходив із суто професорським обґрунтуванням. На стадіон він ходив не просто дивитися гру «живцем» — перед кожним матчем вчений проводив солідну теоретичну підготовку, за що колеги поважали його як видатного «вболівальника-теоретика».Коли ж професор Борзаковський збирався на риболовлю, його підготовка нагадувала серйозне лабораторне дослідження. Він досить довго й зосереджено перевіряв кожну деталь перед тим, як виїхати на своєму легендарному «Москвичі» на берег Дніпра. Цей залізобетонний академічний підхід навіть до побутових справ став легендою кафедри, доводячи, що справжній дослідницький аналіз є не просто професією, а шляхетним стилем життя.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО одна з найлагідніших бібліотекарок та викладачок нашого інституту пройшла всю Другу світову війну на передовій як операційна медсестра фронтового госпіталю?

Мова йде про Ганну Володимирівну Іванову, яка віддала КАДІ сімнадцять років викладацької праці на кафедрі мов для іноземних студентів, а після переїзду книгозбірні до нового корпусу продовжила роботу в Бібліотеці пліч-о-пліч із Людмилою Степанівною Ушаковою. На другий день війни, двадцятирічною дівчиною, вона добровольцем пішла на фронт у складі 3341-го евакогоспіталю.Її воєнний шлях проліг під ворожими обстрілами біля станції Опухлики, де дівчата власноруч будували землянки для поранених, а згодом — через Калінін, Смоленськ та Тільзит. Бійці цінували її за виняткове душевне тепло, а один із важкопоранених льотчиків довіряв перев'язки виключно її тендітним рукам. Суворий фронтовий гарт Ганна Володимирівна зберегла на все життя — колеги по Бібліотеці досі згадують її кремінний характер та знамениті міцні цигарки «Бєломорканал», які вона палила за звичкою воєнних років.

У Бібліотеці нового корпусу вона працювала пліч-о-пліч із Людмилою Степанівною Ушаковою. Залишаючись трохи в тіні своєї легендарної колеги, Ганна Володимирівна виконала колосальну, фундаментальну працю — саме вона власноруч склала та впорядкувала всю картотеку фонду художньої літератури університету. Здобувши філологічну освіту, вона принесла на наш абонемент ту саму окопну витримку та залізобетонну відданість книзі, які назавжди залишили її ім'я в новітній історії нашої бібліотечної родини.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО одна з найвідоміших завідувачок нашої Бібліотеки у роки Другої світової війни була легендарною підпільницею та шість разів переходила лінію фронту?

Мова йде про Надію Терентіївну Ісай (Шийко), яка безмінно й шляхетно керувала університетською книгозбірнею протягом двадцяти п'яти років — з 1959 по 1984 рік. У юності вона вела безкомпромісну й смертельно небезпечну боротьбу у підпіллі, де за виняткову спритність, аналітичний розум та невловимість отримала легендарний бойовий псевдонім «Чайка».

Виконуючи критично важливі розвідувальні завдання, Надія Терентіївна шість разів ризикувала життям, перетинаючи лінію фронту. Переживши всі суворі випробування воєнних років, вона присвятила своє мирне життя розбудові нашої Бібліотеки, де заклала залізобетонні канони формування книжкових фондів, високу культуру обслуговування та ту саму шляхетну витримку, яка назавжди зробила «Чайку» однією з найвеличніших постатей у літописі нашої бібліотечної родини.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО перший завідувач кафедри будівництва й експлуатації доріг нашого інституту дивовижно поєднував у своїй душі талант суворого дорожнього інженера з даром віртуозного піаніста та художника?

Мова йде про видатного українського вченого, доктора технічних наук, професора Костянтина Степановича Теренецького, який безмінно очолював свій провідний підрозділ протягом двадцяти п'яти років (з 1944 по 1969 рік). У студентських аудиторіях та на дорожніх об'єктах його знали як вимогливого й залізно дисциплінованого керівника, але за цією суворістю завжди ховалися глибока чуйність, людяність та унікальний духовний світ.

У вільні від креслень та наукових розрахунків години професор Теренецький ставав до рояля, натхненно й філігранно виконуючи складну «Прелюдію» Рахманінова чи «Серенаду» Шуберта, а також писав чудові мальовничі картини, якими прикрашав стіни своєї квартири. Його непохитна внутрішня порядність, тонке відчуття прекрасного та беззастережна відданість інженерній справі стали живою легендою КАДІ, доводячи, що справжня вища освіта — це завжди гармонія точної науки та високої художньої культури. 

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО перша професія доцента кафедри туризму нашого університету була пов'язана з кулінарним мистецтвом, а свій практичний шлях вона розпочинала кухарем у дитячому садку?

Мова йде про кандидата економічних наук, доцента Наталію Володимирівну Івасишину. Здобувши свою першу базову спеціальність «Технологія приготування їжі», вона три місяці віддала цікавій та відповідальній роботі на кухні дитячого садка, навіть не здогадуючись, що цей досвід згодом отримає абсолютно нове життя в стінах транспортного університету.

З відкриттям в НТУ сучасного напряму «Туризм» її перша професія перетворилася на міцний фундамент для викладацької діяльності. Сьогодні Наталія Володимирівна з великим успіхом і знанням кожної практичної деталі читає студентам капітальний курс «Організація ресторанного бізнесу». Цей шляхетний приклад доводить, що у вищій школі жодні прикладні знання не бувають зайвими, а щире знання індустрії зсередини допомагає виховувати нові покоління успішних фахівців туристичної галузі країни.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО один із перших повоєнних деканів нашого інституту мав настільки витончений європейський стиль, що колеги тепло називали його «нашим французом», а майбутнього знаменитого письменника-гумориста він відправив у далеку Кзил-Орду через «паранджу»?

Мова йде про кандидата технічних наук, професора Георгія Каміловича Сюньї, який очолював дорожньо-будівельний факультет у найважчі роки (1945–1951) та безмінно керував провідними дорожніми кафедрами КАДІ. Студенти обожнювали його за неймовірний шарм — на тлі радянського одеколону «Шипр» та типових костюмів він виділявся вишуканим одягом, тонкими закордонними парфумами та дивовижним почуттям гумору.

Саме під його крилом навчався відомий письменник-гуморист та наш випускник Олександр Канєвський. На розподілі випускників Канєвський, який погано креслив, але п'ять років чесно випускав легендарну інститутську газету «Оса», здивував комісію проханням відправити його в Кзил-Орду: «Мене з дитинства приваблювали міста з подвійною назвою: Монте-Карло, Баден-Баден... Але туди ви направити не можете. Пошліть у Кзил-Орду — я читав, що там багато сушеної риби, а я її люблю». Коли в залі пролунав сміх, професор Сюньї шляхетно підіграв своєму улюбленому учневі: «Я знаю, чому він туди хоче. Там жінки носять паранджу — це єдине, чого він із них ще не знімав». Направлення було підписане під загальний регіт комісії.

Проводжаючи талановитого випускника, Георгій Камілович дав йому напуття, яке письменник запам'ятав на все життя: «Коли в тебе горять очі, ти все можеш. Але коли ти ситий, вони гаснуть. Не пересичуйся грошима, їжею чи славою. Будь завжди напівголодним — і ти досягнеш усього». Ці живі кабінетні спогади доводять, що фундатори нашого університету закладали в душі студентів не лише залізобетонні інженерні розрахунки, а й кришталеву життєву мудрість та велику внутрішню свободу.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО перший завідувач кафедри фізики нашого інституту товаришував із Борисом Гмирею, співав із ним дуетом на Хрещатику, а його донька багато років присвятила викладацькій праці на кафедрі теоретичної механіки?

Мова йде про видатного вченого, доктора фізико-математичних наук, професора Арсенія Івановича Даниленка (1900–1960), який у 1944 році з нуля очолив та вибудував кафедру фізики КАДІ. Він був унікальною особистістю: пройшов усю Другу світову війну радистом, вільно володів трьома європейськими мовами, а за його наукові дослідження особисто клопотав віцепрезидент АН УРСР, академік Євген Патон.Попри сувору радянську епоху, професор Даниленко носив вишиванки, віртуозно грав на сопілці й читав лекції виключно українською мовою. Маючи розкішний баритон та консерваторську освіту, він проживав на Хрещатику й часто співав дуетом під власний акомпанемент на фортепіано разом зі своїм близьким другом — легендарним Борисом Гмирею. Його донька, Лариса Арсеніївна Даниленко, продовжила шляхетну родинну естафету вищої школи й десятиліттями викладала на кафедрі теоретичної механіки нашого університету пліч-о-пліч із професором О. О. Рассказовим. Цей дивовижний професорський родовід назавжди вписав ім'я родини Даниленків у золотий літопис та став справжньою гордістю нашої академічної родини.

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО один із найвідоміших керівників навчального відділу нашого університету у роки юності був штурманом морської авіації та літав на перших радянських реактивних бомбардувальниках?

Мова йде про майора авіації Івана Петровича Невежина, який присвятив роботі в КАДІ/НТУ понад п'ятдесят років свого життя, з яких тридцять чотири роки поспіль — з 1966 по 2000 рік — безмінно очолював навчальний відділ університету. Його загартований лідерський шлях розпочався у 1943 році на військовій службі. У 1945 році він закінчив військово-морське авіаційне училище імені Леваневського, згодом літав як штурман на легендарному броньованому штурмовику Іл-2 та першому реактивному фронтовому бомбардувальнику Іл-28, провівши тривалі чергування у Криму та на Далекому Сході.

У 1959 році, після демобілізації, Іван Петрович круто змінив свій життєвий маршрут — вступив на дорожньо-будівельний факультет нашого інституту, а після випуску назавжди залишився в рідних стінах. Штурманська точність, феноменальна пам'ять та залізна дисципліна дозволили йому десятиліттями бездоганно координувати весь освітній процес університету та графіки підготовки тисяч майбутніх інженерів. На заслужений відпочинок цей видатний організатор вищої технічної школи вийшов лише у 2011 році, залишаючись у спогадах колег взірцем високої професійної честі та відданості своїй справі. 

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО директор легендарного Чернігівського заводу радіоприладів, на якому працював майже кожен четвертий житель міста, був випускником нашого інституту?

Мова йде про видатного організатора виробництва, інженера Леоніда Івановича Безверхого, який безмінно очолював промисловий гігант радіоелектроніки протягом двадцяти трьох років (з 1967 по 1990 рік). Отримавши капітальний інженерний гарт у КАДІ, він з нуля створював та нарощував потужності заводу, що виготовляв високоточну апаратуру для космічної та оборонної галузей країни.Історія його життя — це історія самого підприємства та тисяч родин чернігівців, для яких він побудував цілі житлові масиви, дитячі садки, медичні центри та бази відпочинку. Залізна дисципліна, отримана на автомобільно-дорожніх магістралях, та масштабне стратегічне мислення дозволили Леоніду Івановичу вписати своє ім'я в золотий фонд вітчизняного приладобудування, залишаючись у літописі нашого вишу прикладом унікального управлінського таланту.

 Докладніше...

А ВИ ЗНАЛИ, ЩО батько засновника і першого директора нашого інституту був одним із фундаторів української педагогічної науки ХХ століття та очолював кафедри педагогіки найбільших інститутів країни?

Мова йде про видатного українського вченого-філолога та історика освіти Миколу Федоровича Даденкова (1885–1955), чий син — Юрій Миколайович — у 1944 році з нуля побудував наш КАДІ, а згодом тринадцять років очолював Міністерство освіти УРСР. Микола Федорович закінчив знаменитий Ніжинський історико-філологічний інститут і присвятив життя розбудові національної вищої школи. Він викладав у Київському Фребелівському інституті, завідував кафедрами у Ніжині, Дніпропетровську та Кутаїсі, а в повоєнні роки керував відділом історії педагогіки України. Залізна методологічна точність, глибока ерудованість та шляхетне служіння освіті передалися від батька до сина, заклавши той самий інтелектуальний генетичний код, з якого розпочалася велика історія та академічні традиції нашої альма-матер.