БІЛЯКОВИЧ МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ

Кандидат технічних наук, професор, Перший проректор КАДІ/НТУ (1976-2022). Заслужений працівник народної освіти України, дійсний член Транспортної Академії України. Фахівець у галузі механіки. Має урядові нагороди СРСР та України.

Є люди, які скоряються долі. А є ті, хто весь час сперечається з нею. Та найбільшим талантом вирізняються особистості, які вміють почути поклик долі й усе своє життя без залишку присвятити улюбленій справі. З такими людьми хочеться працювати поруч, у них прагнеш навчатися, а їхня мудрість надихає. Такою людиною, справжнім символом та архітектором нашого славного університету, є Микола Олексійович Білякович. Випускник КАДІ, він присвятив рідній Альма-матер усе своє життя, жодного разу не зрадивши їй.

Своє коріння Микола Олексійович бере на благословенній Чернігівщині, де він народився 13 квітня 1936 року в селі Мала Дівиця у селянській родині Олексія Федоровича та Федори Пилипівни. Протягом усього життя він зберігає трепетне почуття до своєї малої Батьківщини. Микола Олексійович із глибокою шаною згадує свого діда, Пилипа Івановича, який колись проклав для нього першу стежку до усвідомлення рідного краю та навчив палко любити рідну землю. Недаремно професор є активним членом Чернігівського земляцтва та завжди підтримує тісні зв'язки з місцями дитинства. Працьовитість, добро та злагода, що панували в його родині, сформували міцний характер сина.

Лідерський талан майбутнього менеджера вищої школи проявився ще в студентські роки. Закінчивши школу із золотою медаллю у 1954 році, Микола Білякович стає студентом Київського автомобільно-дорожнього інституту. Уже на другому курсі він очолив студентський загін, який вирушив підкорювати цілинні землі Казахстану. Це був один із найперших студентських загонів в історії, і Микола Олексійович успішно керував ним, гартуючи свій характер лідера.

Після випуску доля закинула молодого інженера на Урал, де він працював головним механіком автобази ліспромгоспу Пермської області. Ця сувора практика стала безцінною школою використання техніки в екстремальних умовах. У 1961 році він повертається в Україну та вступає до аспірантури КАДІ, під час якої вирушає на наукове стажування до Чехословаччини. Саме там він блискуче закінчив та захистив кандидатську дисертацію у галузі механіки, паралельно опанувавши чеську мову та вивчивши передову європейську автомобільну промисловість.

Повернувшись на Батьківщину, Микола Олексійович пройшов абсолютно всі сходинки академічного гарту: працював асистентом, з 1967 року — доцентом кафедри технічної експлуатації автомобілів та кафедри дорожніх машин. Колектив та керівництво швидко помітили його виняткову принциповість, працездатність та життєву мудрість, тому невдовзі він обіймає посади заступника декана, декана механічного факультету, а згодом — проректора з навчальної роботи.

З 1976 року розпочалася особлива, монументальна епоха його життя. Протягом рекордних 46 років Микола Олексійович незмінно працював проректором, а потім — Першим проректором університету. За ці десятиліття він очолював науково-методичну раду, завідував кафедрою дорожніх машин та став рушієм реформ, очоливши робочу групу з впровадження Болонського процесу в НТУ. Він є автором фундаментальних підручників, довідників та посібників, на яких виросло не одне покоління транспортників.

Микола Олексійович Білякович — це людина безмежного авторитету, компетентності та чуйності. Впродовж багатьох років усю свою колосальну енергію він спрямовував на благородну справу розвитку університету. Колектив НТУ високо цінує його працелюбність та мудрість, а його ім’я назавжди вписане в історію української освіти як символ шляхетності та вірності своїй Альма-матер.

ЛУДЧЕНКО ОЛЕКСАНДР АРТЕМОВИЧ

Випускник КАДІ, кандидат технічних наук, доцент, професор. Заслужений працівник транспорту України.

Є долі, які гартуються в найсуворіших життєвих випробуваннях, стаючи прикладом абсолютної незламності та вірності своїй справі. Саме такий шлях пройшов Олександр Артемович Лудченко — людина-легенда, чиє життя протягом неймовірних 65 років було нерозривно пов'язане з нашою університетською родиною.

Олександр Артемович народився 16 липня 1938 року у славетному партизанському краї — в смт Поліське на Київщині, у багатодітній родині колгоспників. Війна принесла в його дім страшні випробування: у 1941 році батько та двоє братів пішли на фронт, а вже за рік під час бомбардування вщент згоріла їхня рідна хата. Мати залишилася з малими дітьми без даху над головою та шматка хліба — вижити в ті жахливий роки родині допомагали чуйні односельці. З фронту в 1946 році повернувся лише один брат: батько Олександра загинув, захищаючи місто-герой Київ, а другий брат поліг під Берліном.Попри всі труднощі повоєнних років, Олександр зростав надзвичайно здібним юнаком. Навчаючись у Поліській школі, він палко захоплювався точними науками, неодноразово перемагав на республіканських фізико-математичних олімпіадах, здобуваючи почесні грамоти та цінні подарунки. Цей яскравий талан привів його у 1955 році до Київського автомобільно-дорожнього інституту. Величезний вплив на формування його характеру тоді мали одногрупики — фронтовики та демобілізовані офіцери, а також самі викладачі КАДІ, які пройшли війну і стали для юнака найвищими авторитетами й добрими наставниками.

Отримавши у 1960 році диплом інженера-механіка зі спеціальності «Експлуатація автомобільного транспорту», Олександр Артемович розпочав насичену трудову діяльність. Він пройшов чудову виробничу школу: працював старшим механіком та начальником майстерні вантажного автопарку на Чернівеччині, а згодом — головним інженером великого АТП у місті Тараща на Київщині. На виробництві він постійно вдосконалював технологічні процеси, брав участь у союзних виставках та завоював кубки Мінавтотрансу України за впровадження нової техніки, отримавши звання найкращого раціоналізатора республіки.

Навіть на виробництві Олександр Артемович не переривав зв'язку з рідним інститутом. Помітивши його інженерний талан, видатний професор Яків Іванович Несвітський порекомендував йому продовжити наукову роботу. Так, у 1966 році Олександр Лудченко став аспірантом кафедри економіки і експлуатації автомобільного транспорту. Його дослідження надійності важких кар'єрних самосвалів КрАЗ безпосередньо на Кременчуцькому автозаводі та найбільших гірничо-збагачувальних комбінатах України (Південному та Північному ГЗК) виявилися настільки успішними, що керівництво держави рекомендувало його методи для впровадження на всіх автомобільних заводах країни. Лише за перші три роки після успішного дострокового захисту кандидатської дисертації у 1969 році економічний ефект від його розробок склав колосальні на той час 750 тисяч карбованців!

Того ж, 1969 року, розпочалася його викладацька еволюція. Олександр Артемович пройшов абсолютно всі академічні сходинки в стінах КАДІ-УТУ-НТУ. Почавши шлях асистентом із курсу транспортної статистики, вже у 1970 році він стає доцентом кафедри, а згодом обіймає посаду заступника декана інженерно-економічного факультету. Продовжуючи славні традиції наукової школи свого вчителя професора Несвітського, Олександр Артемович протягом десятиліть очолював унікальні госпдоговірні теми для міністерств та відомств України — від систем управління якістю ремонту машин до зниження транспортних витрат у будівництві й сільському господарстві. Наприкінці 80-х років виконував обов'язки секретаря партійного комітету інституту, поєднуючи велику громадську роботу з викладанням.

Від 1988 року і до завершення своєї славної праці в університеті 31 серпня 2020 року, Олександр Артемович працював на посаді професора кафедри технічної експлуатації автомобілів та автосервісу. Як справжній новатор вищої школи, він приділяв колосальну увагу підготовці магістрів, вчив молодь методології експериментів та впроваджував активні інтерактивні методи навчання: ділові ігри, ігрове проєктування та розбір конкретних життєвих ситуацій. Понад усе він пропагував серед студентів здоровий спосіб життя, виховуючи не лише інженерів, а й сильні особистості.

Олександр Артемович Лудченко опублікував понад 300 наукових та навчально-методичних праць, серед яких 27 фундаментальних підручників із грифом Міністерства освіти і науки України, 18 посібників та 58 монографій. Колеги та студенти назавжди запам'ятали його як людину виняткової принциповості, вимогливості до себе, щирості та безмежної людяності, яка завжди була готова допомогти і словом, і ділом. Заслужений працівник транспорту України, він назавжди вписав своє ім’я в історію як символ шляхетності, інтелектуальної величі та вірності своїй Альма-матер.