Чим ви можете поділитися?

• Малюєте? Присилайте свої картини, малюнки чи скетчі.

• Фотографуєте? Поділіться своїми найулюбленішими знімками.

• Маєте інше захоплення? Пишете вірші, вишиваєте, створюєте музику, займаєтеся гончарством чи маєте інше хобі? Коротко напишіть про це та поділіться з нами результатом.

Участь — виключно за вашим бажанням та покликом серця. Ми з радістю опублікуємо ваші роботи тут, щоб увесь університет дізнався, які неймовірні люди працюють поруч!

Як поділитися своєю творчістю? Просто пишіть нам на електронну адресу: e-library.ntu.edu.ua@ukr.net

Чекаємо на ваші листи та творчі роботи. Дозвольте вашому таланту засяяти! Створімо історію нашого покоління разом!

За освітою я бібліотекарка, але світ за об’єктивом вабив мене завжди. Я довго мріяла про власну камеру, і нарешті у 1990-х роках у мене з’явилася перша, зовсім проста «мильниця». Вона не мала складних налаштувань чи спалаху — потрібно було просто натискати на кнопку. Саме так народилися мої перші, найнайцінніші знімки близьких людей.

Особливе місце творчість посіла в моєму житті під час складного життєвого етапу. Тоді моя кума сказала слова, які відізвалися в мені назавжди: «Цей непростий час просто розкрив у тобі талант фотографа». Так камера стала моєю опорою та ліками для душі.

На початку 2000-х я зробила крок уперед — придбала досконалішу техніку з ручними налаштуваннями та макрорежимом, про який давно мріяла. Потім були індивідуальні заняття з майстрами, професійні курси та впевнений вихід у самостійне плавання вже з серйозною дзеркальною камерою Canon.

Маю у своїй біографії й особливу гордість: колись дві мої роботи увійшли до топ-100 на великому всеукраїнському конкурсі. Назва його вже стерлася з пам'яті, але я досі чітко пам'ятаю те неймовірне відчуття, коли мене запросили до Харкова на велику виставку фіналістів, де серед безлічі робіт висіли й мої світлини.

З появою коронавірусу я на певний час відпустила фотосправу. Проте мене неймовірно гріє те, що син пішов моїми стопами. Свого часу фотографія стала для нього справжньою професією та заробітком, і цей спадкоємний зв'язок — моя найбільша материнська гордість.

Сьогодні я відкриваю свій творчий архів і з радістю ділюся з вами шматочками свого всесвіту. Ласкаво просимо до мого бачення світу!

Євген Павлович, як і вся його родина, є палкими поборниками незалежності та незламності України, вони активно приймають участь у волонтерській допомозі ЗСУ. В багатьох творчих роботах Євгена Верхгадського, і художніх і поетичних, червоною ниткою проходить любов до життя, до України, до її величі та Перемоги!

«Автор він – дуже цікавий. В першу чергу, різноплановістю своєї творчості. Живопис, графіка, карбування, різьблення по дереву…

Директор Музею – майстерні Івана Кавалерідзе Олександр Юнін розповів мені, що автор цих робіт народився 19 червня 1940 року. У дитинстві протягом багатьох років він постійно переїздив із села в село, адже його бабусі і мамі потрібно було учителювати. Після школи Євген Верхградський служив у армії, де також займався різними видами творчості.

Потім була школа меліораторів, робота машиністом екскаватора. Далі – художньо-промисловий технікум і робота в ВКБ інституту ім. Є.О. Патона. Навчаючись у виші, Євген Верхградський працював у різних організаціях. Ну, а потім – Одеський педінститут ім. К.Д.Ушинського, робота на виробництвах і у школі.

З 2007 року він «влився» до літературного об’єднання ″Радосинь″ при Спілці письменників України. Євген Верхградський видав збірку віршів ″Завірюхами лютий сурмить″. Друкувався в літературно-художніх виданнях України. Євген Павлович є член Спілки дизайнерів України.

З 2012 року працює в Національному транспортному університеті, на кафедрі комп’ютерної, інженерної графіки та дизайну». 

Має великий стаж педагогічної роботи. Викладає дисципліни «Рисунок» та «Живопис» студентам–дизайнерам НТУ.