ХТО Б ЗНАВ?
Embedded Files
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО один і той самий український професор проєктував корисне навантаження для космосу і водночас прораховував міцність культових споруд України?
Наукові інтереси Валерія Івановича Гуляєва охоплювали надзвичайно широке коло фундаментальних та прикладних задач.
Значну частину його досліджень було присвячено космічній тематиці: аналізу нелінійної стійкості оболонок, розробці великогабаритних конструкцій, що трансформуються на орбіті, та розв'язанню складних задач небесної механіки. Зокрема, у 2000–2004 роках під його керівництвом колективи України та Італії виконали замовлення Європейського космічного агентства (ESA). Вони забезпечили науковий супровід нової європейської крупногабаритної космічної антени на етапах запуску, розгортання, орбітального руху та маневрів.
Окрім космічної галузі, професор Гуляєв зробив вагомий внесок у надійність унікальних наземних об'єктів. Саме він очолював розрахунки статики та динаміки для навісу стадіону «Олімпійський» у Києві. Також Валерій Іванович проводив складні дослідження динаміки конфайнменту Чорнобильської АЕС, де моделював процеси зісковзування снігу та льоду з покрівлі.
Його експертиза була незамінною і в інших стратегічних сферах:
В енергетиці та нафтогазовій справі, де він аналізував стійкість бурильних колон.
У дорожньому будівництві, де досліджував термонапружений стан багатошарових покриттів.
Валерій Іванович разом зі своїми учнями завжди залишався в авангарді світової науки, регулярно беручи активну участь у численних міжнародних конференціях як в Україні, так і за кордоном.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО доля іноді поєднує в одній людині відвагу бойового авіатора та мудрість великого вчителя?
Ніхто тоді й гадати не міг, яким незвичайним і яскравим буде його шлях — від хлопчика до бойового штурмана першого класу, а відтак — до одного з найавторитетніших педагогів транспортної вищої школи незалежної України.
Його роман зі стихією розпочався у 1940 році. Тоді п'ятнадцятирічний Любомир Яцківський вступив до Київської авіаційної спецшколи — і з того дня небо стало частиною його душі. У 1944 році він отримав перше офіцерське звання молодшого лейтенанта. Штурман, бомбардир, штурман першого класу — він пройшов усі щаблі цієї небезпечної і точної роботи. Далі були різні гарнізони та суворі бойові чергування. Авіація стала для нього не просто службою, а справжнім життєвим покликанням, яке він проніс крізь роки.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО автор і незмінний ведучий тревел-шоу «Світ навиворіт» Дмитро Комаров — випускник нашого університету? Людина, яка відкрила українцям найвіддаленіші куточки планети, довела: якщо горіти своєю справою, можливо все!
Читайте неймовірну історію успіху нашого випускника за посиланням.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО українська громадська діячка, випускниця КАДІ, Осьмак Наталія Кирилівна – донька президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака? «Людини-легенди українського опору, з чиєї біографії можна детально вивчати історію України, її національно-визвольної війни, її гучних перемог, помилок, ілюзій, писати пригодницькі романи, недарма його ім'я було суворо заборонено в СРСР, інакше всі його комуністичні міфи розвіялися би, як туман». Дізнатися більше…
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО Іванна Климпуш-Цинцадзе, яскрава постать в українській політиці, яка поєднує в собі глибокий досвід у міжнародних відносинах, пристрасть до євроінтеграції та непохитну відданість реформам — донька нашого випускника?
Її батько, Орест Климпуш — видатний український державний діяч, дипломат, а також професор кафедри двигунів і теплотехніки нашого університету. Радісно бачити, як глибокі інтелектуальні та патріотичні традиції передаються з покоління в покоління.
Більше про видатну династію Климпушів читайте ТУТ.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО колишній Перший проректор КАДІ/УТУ/НТУ вільно володіє чеською мовою?
Мова йде про Миколу Олексійовича Біляковича — кандидата технічних наук, професора, який присвятив керівній посаді в університеті цілих 46 років (1976–2022).
Ось кілька захопливих фактів про цю видатну особистість:
Чеський досвід: Під час закордонного стажування Микола Олексійович мав можливість познайомитись із чеською автомобільною промисловістю, системою вищої освіти. Тоді ж він опанував чеську мову, якою досі спілкується без жодних бар'єрів.
Лідер з юності: Ще на другому курсі він очолив студентський загін і успішно керував ним на цілинних землях Казахстану. До речі, це був один із перших студентських загонів у колишньому Радянському Союзі.
Микола Олексійович — керівник від Бога та висококваліфікований фахівець. Недарма він десятиліттями обіймав посаду Першого проректора, незмінно тримаючи високу планку якості та професіоналізму!
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО мамою нашої випускниці, Марини Кінах, була Євгенія Олександрівна Алєнічева — викладачка нарисної геометрії та заступниця декана дорожньо-будівельного факультету колишнього КАДІ (нині — НТУ)?
Ось як Марина згадує свою маму:«Моя мама, киянка в сьомому поколінні, Євгенія Олександрівна Алєнічева, викладала нарисну геометрію... Це дивовижна історія — жінка і такий надзвичайно складний предмет! Водночас вона була заступницею декана дорожньо-будівельного факультету, випустила не одне покоління прекрасних фахівців, які донині їй вдячні. Ось вона була істинним фанатом "золотого перетину" і в науці, і в житті, і в побуті. Пропорція, гармонія, сполучуваність кольорів, достатність без надмірностей, зручність у поєднанні з красою — у цьому "бульйоні" ми із сестрою варилися із самого дитинства...»
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО першою машиністкою київського метро стала наша випускниця?
Знайомтеся — Катерина Єсипчук, 26 років. Вона закінчила наш університет за спеціальністю «Автомобільний транспорт» (інженер-механік). І тепер саме вона керує поїздами столичної підземки!
Катерина розповіла про свій вибір, навчання та руйнування міфів про «суто чоловічу» роботу. А вирішальну роль у цій історії зіграла порада іншого нашого студента: «Після університету я думала, чи повертатися в метро. І тут мій одногрупник каже: "Там відкрили набір на курси машиністів, хочеш спробувати?". Я здивувалася: "Я? Керувати поїздом?". А він відповідає: "А чому ні? Ти ж машину водиш"».
Ось так проста розмова з одногрупником може змінити життя! Переглянути інтерв'ю…
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри автомобілів з 1945 по 1968 роки, Євген Іванович Борзаковський, людина дуже різнобічна, був заядлим футбольним болільником і вельмидосвідченим рибалкою?
«Причому до футболу, так само як і до науки, він підходив дуже серйозно і грунтовно: не просто ходив на стадіон (тоді ще було прийнято дивитися футбол «живцем», на стадіонах, а не дрімати перед телевізором), але проводив солідну теоретичну підготовку, був, як виражалися тоді колеги, болільником-теоретиком.
Що ж стосується рибалки, то і тут Борзаковський поводив себе як найприскіпливіший дослідник-експериментатор: перед тим як виїхати на своєму Москвичі на берег, він досить довго і зосереджено готувався до цієї, прямо скажемо, не частої події». (спогади професора кафедри автомобілів В. І. Сироти)
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО бібліотекарка та викладачка КАДІ з 1962 року, Іванова Ганна Володимирівна, під час Другої світової війни пройшла важкий шлях як медсестра 3341-го госпіталю?
Головні факти про Ганну Володимирівну Іванову
Воєнні роки (1941–1945)
Доброволець: 26 червня 1941 року разом із 40 дівчатами-студентками прийшла до військкомату одразу після медичних курсів.
Турбота про поранених: бійці цінували її за доброту та лагідність, а важкопоранений льотчик довіряв перев'язки тільки їй.
Важка праця: разом з іншими 20-річними дівчатами будувала землянки під ворожими обстрілами біля станції Опухлики.
Фронтовий шлях: служила в Ішимі, під Калініном на Волзі, у Смоленську, Невелі, Двинську, Панівежисі та Тільзиті.
Мирне життя та робота в КАДІ
Освіта: закінчила інститут, курси газетних працівників та здобула педагогічну освіту.
Викладання: 17 років викладала мову та літературу в КАДІ (зокрема 10 років — для іноземних студентів і 7 років — на підготовчому відділенні).
Бібліотечна справа: після виходу на пенсію продовжила працювати бібліотекаркою інституту, оскільки з дитинства любила книги.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО завідувачка нашої бібліотеки (1959–1984), Ісай (Шийко) Надія Терентіївна, під час Другої світової війни діяла у підпіллі?
🔹 Псевдонім «Чайка» отримала за неймовірну спритність та розум.
🔹 6 разів переходила лінію фронту, виконуючи смертельно небезпечні завдання.
🔹 Нагороджена багатьма державними орденами та медалями за мужність.
Пам'ятаємо та шануємо!
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО видатний український науковець і доктор технічних наук Костянтин Степанович Теренецький поєднував у собі талант суворого дорожнього інженера, чуйного педагога, художника та віртуозного піаніста?
Життєвий шлях та наука
Основоположник: 25 років (1944–1969) очолював кафедру будівництва й експлуатації доріг КАДІ як її перший завідувач.
Авторитет: колега та вчитель, якого щиро поважали за людяність і непохитну порядність.
Баланс рис: суворість дивовижно поєднувалася в ньому з добротою, а рішучість — із м'якою чуйністю.
Духовний світ і таланти
Музика: у вільні години натхненно виконував «Прилюд» Рахманінова та «Серенаду» Шуберта.
Живопис: писав прекрасні картини, якими прикрашав стіни своєї квартири.
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО перша спеціальність кандидата економічних наук, доцента кафедри туризму Івасишиної Наталії Володимирівни — «Технологія приготування їжі»?
Сьогодні Наталія Володимирівна ділиться своєю історією успіху.
Про першу роботу: «Вона була дуже цікавою — три місяці я працювала кухарем у дитячому садку. Навіть уявити не могла, що цей досвід знадобиться мені в транспортному університеті».
Про синергію знань: «Із відкриттям спеціальності "Туризм" моя перша професія отримала нове життя. Тепер я викладаю студентам дисципліну «Організація ресторанного бізнесу».
Цей приклад доводить: жодні знання не бувають зайвими, а перша професія може стати основою для успішної викладацької кар'єри!
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО Сюньї Георгій Камілович, кандидат технічних наук, професор, декан дорожньо-будівельного факультету КАДІ (1945–1951), завідувач кафедри дорожньо-будівельних матеріалів КАДІ (1946–1952, 1976–1987), кафедри будівництва і експлуатації доріг КАДІ (1969–1976), був «французом»?
Зі спогадів Олександра Канєвського:
«Щоб я більше нічого не накоїв, мама замкнула мене вдома, а сама понесла мої документи до Автодорожнього інституту, який щойно відкрився. Там сказали: «Він буде випускати у нас стінгазету!» Я відучився п'ять років, чесно випускаючи щомісячну гумористичну газету «Оса».
- Правда, що після закінчення інституту ви самі попросили направити вас на роботу в містечко Кзил-Орда?
- Так. Я розумів, що при розподілі в Києві мене не залишать, та й хотілося спробувати свої сили в іншому місці. Коли запитали, куди б я хотів поїхати, відповів: «З дитинства мене приваблювали міста з подвійною назвою: Монте-Карло, Буенос-Айрес, Баден-Баден... Але туди ви направити не можете. Тому пошліть у Кзил-Орду, вона є в списку». Пролунав сміх. «Чому саме в Кзил-Орду?» - з усмішкою запитав голова. - «Я прочитав в енциклопедії, що там багато сушеної риби, а я рибу дуже люблю». Члени комісії знову розсміялися. І тут втрутився мій улюблений педагог, доцент Сюньї Георгій Камілович. Це був перший знайомий мені француз, від якого завжди пахло тонкими французькими парфумами. «Я знаю, чому Каневський хоче в Кзил-Орду, - промовив він. - Там жінки носять паранджу - це єдине, чого він із них ще не знімав». Пролунав регіт, і мені дали направлення».
«Коли ти ситий, твої очі гаснуть»: зі спогадів Олександра Канєвського:
«Покійна мама замкнула мене вдома, а сама понесла мої документи до автодорожнього інституту, який тоді тільки утворився. Там я відучився п'ять років. Тато благав мене не йти, отримати диплом. Мене тримали заради інститутської газети. Дівчата робили мені проєкти, бо я дуже погано креслив... Але був у мене улюблений професор Сюньї, француз. Це був перший мужик, від якого пахло не «Шипром», а якимись дивними парфумами, який носив не костюми майстра Рабіновича, а щось французьке... Георгій Камілович мені сказав - я запам'ятав це на все життя: «Я тебе дуже люблю, ти мені нагадуєш мене. Ти підеш далі за мене. Але! Коли в тебе горять очі, ти все можеш. Але коли ти ситий, вони гаснуть. Будь завжди напівголодним. Не пересичуйся грошима, їжею, жінками, випивкою. І ти досягнеш усього». Що довше живу, то більше розумію, яка це мудрість».
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО Лариса Арсеніївна Даниленко, яка багато років працювала пліч-о-пліч з Рассказовим О. О. на кафедрі теоретичної механіки, донька «непересічного українського вченого-біофізика», піонера досліджень природної радіоактивності в Україні, зокрема β-активності зовнішнього середовища, Даниленка Арсенія Івановича?
На жаль, нині майже нічого не відомо про життя та діяльність А. І. Даниленка. Нижче ми наводимо деякі біографічні відомості, які нам повідомила його донька Лариса Арсеніївна Даниленко, за що ми їй щиро вдячні. Коротко зупинимось також на його основних наукових працях.
Фізик за освітою, доктор фізико-математичних наук, професор А.І. Даниленко все своє професійне життя присвятив також біології і медицині, працюючи у цій царині: до Другої світової війни у Київському рентгенорадіологічному інституті та Українському рентгенорадіологічному та онкологічному інституті (Харків), а після війни – позаштатним співробітником лабораторії біофізики Інституту фізіології імені О.О. Богомольця.
Арсеній Іванович Даниленко народився 29 лютого 1900 р. у с. Нова Басань Чернігівської губернії, у родині службовця. Закінчив фізико-математичний факультет Київського університету, отримавши гарну освіту. У його військовому білеті записано, що він володів німецькою, англійською і французькою мовами, які вивчив самостійно.
Цікаво, що Арсеній в університеті навчався з А.П. Александровим (1903–1994) і В.М. Тучкевичем (1904–1997) – у майбутньому відомими радянськими фізиками, яких народила українська земля, а освіту дав Київський університет імені Т.Г. Шевченка. Шляхи цих трьох учених будуть не раз перетинатися. Після закінчення навчання вони певний час працювали у рентгенофізичному відділі Київського рентгенорадіологічного інституту, будучи ще студентами.
Після закінчення Київського університету і аспірантури А.І. Даниленко отримав призначення до Українського рентгенорадіологічного та онкологічного інституту (Харків) на посаду завідувача фізичною лабораторією. Куратором лабораторії був професор Харківського фізико-технічного інституту К.Д. Синельников (1901–1966) – український фізик-експериментатор, один з основоположників ядерної фізики в СРСР.
У Харкові Арсеній Іванович зустрівся з В.М. Тучкевичем, який теж працював у фізичній лабораторії. Наукові дослідження лабораторії були присвячені вивченню внутрішнього фотоефекту в напівпровідниках, а також поведінки купроксних елементів у вакуумі та атмосфері різних газів. Цій проблемі присвячена спільна стаття А.І. Даниленка та В.М. Тучкевича «Der durch Rontgenstrahlung hervorgerufene Photoeffekt in Kupferoxydul Sperrschichtphotozellen» (Physikalische Zeitschrift der Sowjetunion. Band 5, Helt 2, 1934). Автори статті виразили вдячність професору К.Д. Синельникову за допомогу у виконанні роботи.
У 1940 р. А.І. Даниленко захистив кандидатську дисертацію «Верхняя граница бетаспектров искусственно-радиоактивных элементов» і рішенням Харківського державного університету йому була присуджена вчена ступінь кандидата фізико-математичних наук.
А.І. Даниленко пройшов всю Другу світову війну. Був командиром автомобільного відділення, радіотелеграфістом. Нагороджений медалями: «За боевые заслуги», За отвагу», «За освобождение Варшавы», «За победу над Германией в ВОВ 1941-1945 гг.»
Після війни А. І. Даниленко повернувся до Києва, де у 1947 р. захистив докторську дисертацію, отримавши ступінь доктора фізико-математичних наук, став професором. Завідував кафедрою фізики, хімії і електротехніки Київського автомобільно-дорожнього інституту (1946–1960).
За сумісництвом Арсеній Іванович працював в Інституті клінічної фізіології АН УРСР, з 1953 р. – в Інституті фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР старшим науковим співробітником лабораторії біофізики, яку очолював професор О.О. Городецький. Проте деякі його праці виходили і з інших відділів Інституту. Наприклад, стаття «Электроэнцефалография при некоторых кожных заболеваниях», виконана разом з клінікою шкірних та венеричних хвороб Київського медичного інституту, вийшла з відділу нормальної фізіології Інституту фізіології. Працював А.І. Даниленко зі співробітниками відділу патофізіології, лабораторії компенсаторних та захисних функцій організму (Р.Є. Кавецький, К.П. Балицький, Ю.О. Уманський), лабораторії вищої нервової діяльності (М.Д. Стеценко).
Керівництво Інституту цінувало позаштатного працівника і навіть порушувало клопотання щодо покращення його житлових умов. У дочки А.І. Даниленка зберігся лист директора Інституту клінічної фізіології АН УРСР Р.Є. Кавецького від 1949 р. начальнику житлової групи, щодо вирішення цього питання. У родині зберігається також оригінал листа академіка Є.О. Патона за 1950 р. (на той час віце-президент АН УРСР) на ім`я голови Печерського райвиконкому м. Києва щодо покращення житлових умов професора А.І. Даниленка: «Професор Даниленко проводить велику дослідницьку й педагогічну роботу та є одним з небагатьох спеціалістів, які працюють над прикладними питаннями фізики в галузі медицини та біології. Він є першим дослідником природної радіоактивності в Україні й співпрацює з ученими Київського медичного інституту, які працюють над проблемами радіоактивності біологічних об’єктів. Необхідно врахувати, що ненадання житлової площі професору А.І. Даниленко у м. Києві може заставити його переїхати до іншого міста, чого не можна допустити, оскільки це принесе значну шкоду роботі інституту». Квартиру у Києві А.І. Даниленко отримав тільки у 1955 р. (за 5 років до смерті).
А.І. Даниленко автор більше ніж 100 наукових праць, під його керівництвом захищено три кандидатські дисертації. Праці А.І. Даниленка цінували у науковому світі, їх друкували за рекомендаціями видатних вітчизняних вчених – академіків Л.А. Орбелі, Л.В. Громашевського, Р.Є. Кавецького. Відомі книги А.І. Даниленка і І.М. Шевченко «Природная бета-радиоактивность растений, животных и человека», які вийшли у 3 виданнях (1981, 1989 і 2007) – всі після смерті Арсенія Івановича, з передмовами академіків П.М. Сєркова, В.Г. Пінчука, В.П. Кухаря.
А. І. Даниленко мав різноманітні інтереси, був завзятим мисливцем, рибалкою і бджолярем. У нього були прекрасні вокальні дані (баритон), він чудово співав, навчався у Київській консерваторії на вечірньому відділенні, де викладачі пророкували йому велике майбутнє. Дочка Арсенія Івановича розповідала нам, що батько був знавцем класичної музики, знав багато арій і дуже любив українські пісні. Нерідко співав разом зі своїм товаришем, видатним українським співаком, неперевершеним виконавцем українських пісень Б.Р. Гмирею. Обидва проживали на Хрещатику, збиралися вдома на свята і заходилися співати дуетом, при цьому батько акомпанував на фортепіано.
Арсеній Іванович любив все українське, носив вишиванки, грав ще на сопілці – найдавнішому музикальному інструменті в Україні, читав лекції і спілкувався українською. Навіть лекцію «Атом на службі людині» в ЦК КПУ читав рідною мовою.
Помер Арсеній Іванович Даниленко 30 квітня 1960 р., похований на Байковому кладовищі. В епітафії на могильному пам’ятнику написано: «Дорогому незабываемому учителю, первому исследователю естественной радиоактивности на Украине, доктору физ.- мат. наук. Институт физиологии им. А.А. Богомольца АН УССР».
М.П. Бойчак
Українська військово-медична академія
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО Невежин Іван Петрович в 1945 році закінчив військово-морське авіаційне училище ім. Леваневського за спеціальністю штурман літака?
Іван Петрович народився у 1926 році. Під час Другої світової війни, у 1943 році, його призвали на військову службу. Він літав на легендарному штурмовику Іл-2 та першому радянському реактивному фронтовому бомбардувальнику Іл-28. Служив у Криму та на Далекому Сході. Демобілізувався у 1958 році у званні майора, маючи чимало державних нагород.
Нова сторінка його життя розпочалася у 1959 році, коли він вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту (КАДІ) на дорожньо-будівельний факультет. Після успішного завершення навчання у 1964 році Іван Петрович залишився працювати в інституті: спочатку інженером, а з 1966 по 2000 роки — начальником навчального відділу.
На заслужений пенсію він вийшов лише у 2011 році. За роки відданої праці в університеті був нагороджений почесними грамотами Міністерства освіти і науки, а також нагрудними знаками «Відмінник освіти України» та «Петро Могила. За розвиток вищої освіти».
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО Безверхий Леонід Іванович, людина-епоха, український радянський діяч, директор Чернігівського заводу радіоприладів у 1967—1990 роках, був випускником КАДІ?
Будував, освоював нові технології, нарощував потужності... Історія життя цієї людини - по суті історія радіозаводу, якому він віддав понад 30 років. А разом з тим - історія доль тисяч чернігівців. За весь час функціонування заводу на підприємстві працював майже кожен четвертий житель Чернігова! Докладніше...
А ВИ ЗНАЛИ, ЩО батьком засновника і першого директора (ректора) КАДІ, Даденкова Юрія Миколайовича, був український педагог, одна з яскравих постатей у розвитку педагогічної науки в Україні першої половини XX століття, Даденков Микола Федорович?
Його життєвий шлях поєднав у собі глибоку наукову діяльність і багаторічну викладацьку практику, що справила вагомий вплив на формування педагогічної думки того часу.
Народився 15 квітня 1885 року в місті В’ятка в родині, пов’язаній із земською службою. У юному віці разом із родиною переїхав до Чернігівської губернії, де й почалася його освітня та наукова діяльність. Навчався в Ніжинському історико-філологічному інституті, який завершив у 1910 році, здобувши фах слов’яно-російського філолога.
Ще в студентські роки пише наукову розвідку «О. П. Пнин. Опыт его биографии и обзор литературной деятельности», в якій виявив себе обдарованим дослідником.
Свою педагогічну кар’єру він розпочав як учитель, а згодом – як викладач педагогіки у Київському Фребелівському жіночому інституті. У складні роки після революції працював у різних навчальних закладах Києва, а з 1930-х років – у педагогічних інститутах Ніжина, Дніпропетровська та Кутаїсі. Він неодноразово очолював кафедри педагогіки, зокрема в Ніжинському педінституті, де працював тривалий час.
У повоєнні роки його діяльність була пов’язана з Інститутом педагогіки України та Київським педагогічним інститутом, де він керував відділом історії педагогіки й кафедрою педагогіки відповідно. Як вчений, Даденков зробив значний внесок у вивчення історії української освіти, зокрема періодів XVI–XIX століть. Його праці були спрямовані на систематизацію педагогічних ідей та розвиток естетичного виховання.
За свою працю він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та кількома медалями. Його життєвий шлях завершився в Києві 19 січня 1955 року, де й був похований на Лук’янівському кладовищі. Спадщина Даденкова і досі є цінною для істориків освіти, а його підхід до вивчення педагогіки – взірцем для багатьох дослідників.
Добірка цікавих фактів із життя Миколи Федоровича Даденкова:
Починав як філолог
Хоча Даденков став знаним педагогом, спершу він отримав фах слов’янського філолога – це дало йому глибоку гуманітарну базу для подальшої наукової роботи в педагогіці.
Викладав у жіночому педагогічному інституті
У доволі прогресивному для свого часу закладі – Фребелівському жіночому педагогічному інституті в Києві – він викладав педагогіку ще до революційних подій 1917 року.
Очолював гімназію в Радомишлі
У 1916 році він був призначений директором гімназії – адміністративна посада, яка вимагала не лише фахових знань, але й лідерських навичок у складний період.
Працював у кількох республіках СРСР
Педагогічна діяльність Даденкова охоплювала не лише Україну: він працював у Грузії (в Кутаїсі), що свідчить про високий рівень довіри до нього як науковця й викладача.
Page updated
Report abuse