Будував, освоював нові технології, нарощував потужності... Історія життя цієї людини - по суті історія радіозаводу, якому він віддав понад 30 років. А разом з тим - історія доль тисяч чернігівців. За весь час функціонування заводу на підприємстві працював майже кожен четвертий житель Чернігова!

Люди отримували квартири, освіту в заводському технікумі, лікування в заводській лікарні. Завдяки мудрому керівнику в Чернігові виріс новий мікрорайон, були виховані фахівці найвищої кваліфікації. А база відпочинку «Електронік», побудована з легкої руки Леоніда Безверхого, і сьогодні радує підростаюче покоління.

Біля верстата зі шкільної лави

Народився майбутній генеральний директор Чернігівського радіоприладного заводу на Полтавщині, в селі Градизьк, 18 жовтня 1928 року. У 1934-му вся сім'я Безверхих переїхала до Києва, де і прожила до 41-го року. Батько, за професією маляр, працював на танкоремонтному заводі в Дарниці. З початком війни підприємство евакуювали: спочатку до Воронежа, а потім - до Астрахані та Саратова. Разом із ним виїхала і сім'я Безверхих.

Щоб допомогти батькам, Леонід почав працювати. Спочатку - трафаретником на рибному заводі, пізніше - токарем на оборонному, де працював батько. Паралельно навчався в школі. І так до 1944 року, доки не був звільнений Київ і родина не повернулася назад.

Після закінчення школи почалися студентські роки в Київському автомобільно-дорожньому інституті. Там Леонід познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олександрою, з якою прожив усе життя і завжди говорив про неї із захопленням і ніжністю.

Зі своєю дружиною Олександрою Леонід Безверхий прожив понад 60 щасливих років.

Трудову діяльність після інституту (1953 р.) Леонід Безверхий розпочав на військовому заводі №7 - конструктором і технологом. Щоправда, за «покликом партії» йому довелося рік «піднімати господарство» в одному з колгоспів країни. Але, незважаючи на загублений час, молодий фахівець повернувся до улюбленої справи. Працював старшим конструктором відділу автоматизації та механізації Київського радіозаводу. Керівництво помітило його наполегливість і старанність у роботі та запропонувало посаду начальника дослідно-експериментального цеху. Пізніше дільниця перетворилася на велику структуру з 300 працівниками.

До Чернігова - будувати!

Рішення уряду в середині 60-х років побудувати великий оборонний об'єкт в Україні стало переломним у житті Леоніда Івановича Безверхого. Саме йому запропонували очолити спочатку будівництво, а потім - і саме підприємство. Як зізнавався сам легендарний директор, прийняти таку пропозицію було нелегко: надто велика відповідальність лягала на плечі. Проте «з третього заходу вийшло вмовити» його. Не останню роль у цьому зіграла підтримка та розуміння дружини.

Отже, 14 лютого 1967 року наказом №16 міністра загального машинобудування було організовано дирекцію підприємства, що будується, і призначено директора - Безверхого Леоніда Івановича.

Цього дня в Чернігові заклали перший кубометр бетону першого корпусу (у ньому символічне послання нащадкам). І почалася робота.

У 1979 році Леоніда Безверхого було призначено генеральним директором уже діючого підприємства, і він пропрацював на цій посаді до 1990 року. Після цього ще 11 років він не міг залишити рідний завод, віддавши загалом підприємству, яке побудував, 34 роки свого життя.

І датчики для космічних кораблів, і СД-плеєри...

Чомусь у народі підприємство, про яке йдеться, прижилося під «брендом» «радіоламповий завод». Хто знає, може, цим хтось спеціально хотів приховати, що це за так звана поштова скринька В-8558. Завод був спроектований для загальних космічних потреб і тривалий час працював на оборонний і ракетно-космічний комплекс колишнього СРСР.

У ті часи будували швидко, тим паче підприємства оборонної галузі. Уже через рік було створено ремонтно-механічний цех, який спочатку виготовляв нестандартне обладнання для потреб будівельників.

А в серпні 1969 року став до ладу цех №1, і замовники почали отримувати продукцію військового призначення. Спочатку це були датчики для ракет і космічних кораблів, потім пішла телеметрична апаратура, обладнання для космічної навігації, високотехнологічна апаратура мікроелектронних вимірювань.

Виробництво такої високотехнологічної продукції потребує кадрового забезпечення, тож на підприємстві було створено потужні інженерні структури - відділи головного механіка, енергетика, технолога, конструктора, у кожному з яких працювали сотні висококваліфікованих фахівців. Їх запрошували з усього Радянського Союзу, але більшість були чернігівцями. І величезна заслуга Леоніда Безверхого - у створенні такого дієздатного колективу.

Підприємство зростало дуже швидко, збільшувалися виробничі потужності, розширювалася географія замовлень. Виконувалися надзвичайно жорсткі вимоги до якості та надійності, адже тут працювала військова прийомка. Результати не забарилися: уже 1982 року Указом Президії Верховної Ради завод було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Утім, ЧРПЗ займався не тільки оборонкою. Було створено виробництво товарів народного споживання, що випускало на рік до 700 тисяч комплектів вузлів для телевізорів «Берізка» і «Славутич», які збирали в Харкові та Києві.

А ще були магнітофони і радіоприймачі, п'єзозапальнички і СД-плеєри. Наприкінці 80-х на підприємстві разом із соціальною сферою працювало до 17 тисяч чернігівців, з яких 30 відсотків мали вищу освіту.

Чернігівці йшли на завод за благополуччям для своїх родин

Що приваблювало жителів міста та довколишніх сіл на заводі?

Леонід Безверхий розумів, що людям потрібне житло і гідна зарплата. Зарплата була найвищою в місті, а квартири щорічно отримували 200-250 сімей. Причому один будинок на рік будували власними силами.

У багатьох районах міста є будинки, побудовані «ЧеЗаРою», а мікрорайон біля 2-ї міської лікарні в народі називають «хутір Безверхого». А ще побудували п'ять малосімейних гуртожитків, найбільшу в місті поліклініку та лікарню із сучасним обладнанням, дошкільні заклади.

Завод створив базу відпочинку «Лада» в мальовничій Ладинці та піонерський табір «Електронік», де відпочивали працівники та їхні діти. Коштом «ЧеЗаРи» фінансувався стадіон ім.Ю.О.Гагаріна, на якому займалися спортом усі чернігівці.

Велика увага приділялася підготовці кадрів. Спочатку відкрили філію Київського радіомеханічного технікуму, потім побудували власний технікум і ПТУ. Люди не тільки працювали - жили, відпочивали, будували плани на щасливе майбутнє.

21 січня 2018 року на 90-му році життя серце Леоніда Безверхого зупинилося.

А люди, які знали Леоніда Івановича, завжди згадуватимуть про нього як про чуйну, чуйну, мудру Людину і Справжнього Професіонала.

«Хто часто відвідував його службовий кабінет, пам’ятає, що на робочому столі Леоніда Івановича незмінно були присутніми два мініатюрні зображення з надписами «Не пиляй» і «Не рубай с плеча». Це був не просто кабінетний антураж, а повсякденний зміст роботи Леоніда Івановича, і я особисто десятки разів з цим стикався», - писав Микола Бутко, другий директор заводу, вітаючи Леоніда Безверхого з 80-річчям.

Тодішній же голова правління - президент ВАТ «ЧеЗаРа» Костянтин Колесник зазначав:

"Він (Леонід Безверхий - Ред .) завжди навчав нас насамперед дбати про людей, своїх підлеглих. Це, казав він, головна якість керівника будь-якого рангу. І сам був у цьому яскравим прикладом».

Автор Приступа Катерина (2018 рік)