наші ветерани

Прийшла до бібліотеки інституту зовсім молодою дівчиною, після закінчення десятирічки. І захоплюючий світ книги полонив її юну, жадібно відкриту до всього цікавого душу. Спочатку це була робота в читальному залі (їй Наталя Іванівна віддала майже десять років). Трудилася заінтересовано, хоч і не завжди легко доводилось, адже тоді працювали лише вчотирьох, а господарство, в якому треба було підтримувати лад, мали велике. Проте з усім справилася успішно.

Пізніше, закінчивши Київський інститут культури Наталя Іванівна стає головним бібліографом довідково-інформаційного відділу бібліотеки. І за цю роботу береться з радістю, віддаючі їй рік за роком. Зі слів завідуючої бібліотекою (Ісай Н. Т.), Наталя Іванівна до роботи відноситься відповідально, з душею. І, мабуть, це теж вплинуло на те, що Н. І. Козлову нагороджено медаллю до 1500-річчя Києва.

Розмовляючи з цією привітною, щирою жінкою, ставлю питання: хіба саме відношення до роботи, бажання і уміння не є головною ланкою вчинків людини, підказаних всією логікою її життя і визначаючих її як особистість.

І. Леонідова

«Автодорожник» № 9 (211) від 5 березня 1984 року.

Підійде, сяде поруч, покладе прохолодну долоню на жарке чоло і говоритиме, говоритиме заколисуюче, доки не зійде спокій на змучене обличчя. Потім до іншого – поправити скинуту в маренні ковдру, збити подушку. Шістнадцять разів впилися ворожі жала в тіло цього льотчика, завтра зробить йому перев’язку. Посміхнулася журливо – тільки їй довіряє він свої закривавлені рани, їй, сестрі, сестричці, Ганночці 3341-го госпіталю.

А заря вже займається над густим лісом під Невелем. Чутливо вловлює далекі розкотисті вибухи. Аби лише сюди не долетіли ворожі літаки, не розтривожили сну зранених, змучених болем воїнів. Що таке повітряний наліт знає добре відтоді, як потрапили під зливу вогню біля станції Опухлики. Тоді саме будували землянки, куди перемістився, йдучи за фронтом, їх госпіталь. Будував весь обслуговуючий персонал, який складався в цілому, за виключенням лікарів і кількох солдат, з таких же як вона дівчат, які ледь підійшли до порогу двадцятиліття.

І пригадується передвоєнний рік. Тоді здавався він найщасливішим, бо стала, як і мріялось, студенткою першого курсу Харківського педагогічного інституту. Перші лекції, заняття, нові знання і коло нових щирих друзів, а коли отримав у березні військовий квиток по закінченні шестимісячних медичних курсів, то не гадалося, що пред’явити його доведеться так скоро. Але… 26 червня 1941-го вся група – 40 дівчат прийшли добровольцями до військомату. І всіх їх в той же день розподілили по харківських госпіталях. Тут Ганна Іванова зустрілася, здружилася на всі чотири роки війни, а потім і на все життя зі своїми ровесницями з Харківського університету, такими ж медсестрами.

У вересні їх госпіталь легкопоранених вже був готовий до прийому. Але за новим наказом військовий ешелон переправив його на місяць до сибірського міста Ішим. Вже у листопаді медсестра Г. В. Іванова приступила до виконання своїх  щоденних важких обов’язків.

Під Калініном, на березі Волги простояли понад рік. Потім Смоленськ, ось – Невель. Згодом знову була дорога – до Двинська, Панівежиса, Тільзита.

А потім був мир, був інститут, випускний вечір і курси газетних працівників, творча педагогічна діяльність. Було подружнє щастя і знайомство з новими містами. Тому, хто пізнав тягар війни, кожен новий день під мирним небом був світлою радістю, про яку не можна забути.

З КАДІ Ганна Володимирівна Іванова пов’язала долю з 1962-го. Близько сімнадцяти років викладала мову і літературу (десять – для студентів-іноземців, сім – на підготовчому відділенні). А потім персональний пенсіонер трудився бібліотекарем. В світ книги, де зібрана вся мудрість, весь набуток поколінь, була закохана з дитинства.

В. Мочалова

«Автодорожник» № 9 (250) від 4 березня 1985 року

Війна примусила Фаїну розлучитися з рідним містом. Всі тяготи тилового життя молода дівчина ділила з з своїми співвітчизниками в місті Кузнецьку Кемеровської області, тут же знайшла і свою робочу долю. Випускницею вчительського інституту вона за початок трудового шляху обрала посаду бібліотекаря на металургійному комбінаті міста. І зрозуміла, що книжкова держава – її єдина і щаслива царина, її покликання, її тверда путь.

Перемога, заквітчана травневим первоцвітом, відродження надій і радості, омріяна мирна тиша … І зустріч з рідним містом. Фаїна і пізнавала, і не пізнавала його вулиці, площі, парки… (Ось він, Піонерський, тут гуляли тої, пам’ятної ночі… п’ять років злинуло, а здається вік…). Мине небагато часу, і вона разом з тисячами киян на суботниках, недільниках віддаватиме сили відродженню столиці України, де продовжувалася її трудова біографія.

На оголошення про те, що новостворенному КАДІ потрібен працівник на посаду бібліотекаря випадково натрапила в газеті. Вирішила – це для неї.

Крижаний грудневий холод, здається, зримо просочується крізь стіни невеликого монсардового приміщення, нетривке тепло «буржуйки» не взмозі змагатися з ним. На підлозі – безладні стоси книг, надісланих з Московського, Ленінградського автомобільно-дорожніх інститутів. Такою у 1945 році Фаїна Ізраїлівна зустріла бібліотеку КАДІ – місце, з яким надалі пов’язала своє життя. Роботи тут не бракувало – комплектування книжкового фонду (він тоді нараховував 17 тисяч примірників), обслуговування перших відвідувачів. А вони, перші студенти, викладачі КАДІ, зовсім недавно змінили фронтові шинелі на цивільне вбрання, і руки їх, ще звикли до зброї, брали книжко бережливо, як дорогий дарунок миру. На обліку тоді було всього 300 читацьких абонементів. Відвідувач називав номер, а в думці бібліотекарки вже підсвідомо згадується прізвище.

Багато років, що минули з того часу невпізнанно змінили бібліотеку КАДІ. Давно немає приміщення на горищі, натомість – світлі кімнати. В книжковому фонді понад 538 тисяч примірників. І в цьому посильний внесок Фаїни Ізраїлівни Ніколаєвської. Робила вона його і як бібліотекар, і як старший бібліограф, і як завідуюча відділом, і як заступник завідуючої бібліотекою. За цей час через її дбайливі руки пройшло сотні тисяч книг і журналів. Немала частка праці досвідченого спеціаліста в систематизації й організації фондів і каталогів, організації відділу комплектування (ним керувала багато років). І ще її заслуга – виховання молодого покоління працівників бібліотеки, якому зуміла прищепити свою безмежну любов до книги, роботи з нею, передати свій вагомий досвід.