КАФЕДРА ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Після закінчення аспірантури в 1930 очолив відділ рентгенофізики в Інституті фізики АН УРСР, що згодом став відділом металофізики. У 1931 заснував і очолив кафедру рентгенометалофізики в Київському інституті народної освіти, у 1932 там же ним було засновано кафедру рентгенометалології. У 1936 захищає кандидатську, а вже в 1939 і докторську дисертації.

З 1940 професор Київського університету, завідувач кафедри і одночасно завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР. З початком Великої Вітчизняної війни перебуває в евакуації і в 1941-1944 завідує кафедрою фізики Свердловського університету. Після визволення Києва повертається до Києва і в 1944 р. стає засновником і завідувачем кафедри фізики у створеному Київському автомобільно-дорожньому інституті. З 1945 р. після створення Інституту металофізики АН УРСР очолював там відділ дифузії металів.

У 1934 винайшов берилієве скло, прозоре для м'яких рентгенівських променів, що дало змогу налагодити в Радянському Союзі виробництво запаяних рентгенівських трубок, а не завозити їх з-за кордону. Працював у сфері фізики рентгенівських променів, дифузії металів, виникнення та рухливості дефектів кристалічної решітки в металах та інших напрямках металофізики. У 1950-х був піонером дослідження дефектів, уточнював метод Лауе, розпочав великі дослідження дефектів структури в металах і сплавах під дією різноманітних фізичних впливів: загартовування, деформації, опромінення тощо. За його ідеєю на кафедрі рентгенометалофізики було створено оригінальний дилатометр, який давав можливість вимірювати незначні відносні зміни об'єму, що відбуваються в багатьох процесах, пов'язаних із наявністю дефектів. У 1960 у співавторстві з І. Я. Дехтярем опублікував першу в Радянському Союзі фундаментальну монографію про дифузію в металах, що не втратила актуальності й донині.