КАФЕДРА ДБМ І ХІМІЇ

Найважливіший внесок Костянтина Степановича в розвиток дорожньої науки і практики – розроблені ним теорія і практика використання транспортного критерію в дорожній галузі, що потім стали основою багатьох кандидатських і докторських дисертацій.

Розроблені професором наукові засади протягом багатьох десятиріч є надбанням дорожньої практики в галузі техніко-економічних обрунтувань.

Професор Теренецький працював також над проблемою підвищення ефективності капіталовкладень в дорожнє будівництво. Він розробив методику техніко-економічних обрунтувань планування дорожнього господарства за транспортним ефектом.

Викладав дисципліни: «Грунтознавство і механіка грунтів», «Експлуатація автомобільних шляхів», «Проектування і розрахунок шляхових одягів».

К. С. Теренецький опублікував 110 наукових робіт, серед них 8 підручників та монографій.

Помер 6 травня 1971 року.

Наукові проблеми, якими займався Г. К. Сюньї, були і залишаються актуальними і сьогодні. Вони були завжди направлені на вирішення практичних завдань: загальних питань довговічності асфальтобетону, підвищення якості комунальних доріг, вулиць і площ, окремо значну увагу разом з науковцями кафедри мостів і тунелів приділяв асфальтобетонному покриттю на мостах; крім того започаткував дослідження кольорового асфальтобетону, пластбетону, а також регенерованого асфальтобетону та багато інших напрямків. Він один із перших звернув увагу на такі проблеми, як тріщиностійкість асфальтобетону та його стійкість до колієутворення.

Георгій Камілович Сюньї відіграв важливу роль в становленні і розбудові кафедри. Відразу після створення КАДІ він був одним із перших деканів дорожньо-будівельного факультету (1945-1951 рр.) і працював на посадах доцента, професора і майже чверть віку — завідувачем кафедри дорожньо-будівельних матеріалів, створивши наукову школу з технології дорожньо-будівельних матеріалів.

Професор Г. К. Сюньї створив знану в країнах колишнього Радянського Союзу школу асфальтобетонників, займався дослідженнями міцності та довговічності дорожньо-будівельних матеріалів, розробив основи теорії та впровадив у практику кольорові асфальтобетони та пластбетони, зробив значний внесок у розвиток теорії і практики виготовлення та використання асфальтобетонних сумішей.

Сьогодні молоде покоління дорожників навчають та виховують у стінах університету багато з тих, хто колись на студентській лаві уважно занотовував лекції Георгія Камілловича, хто переймав його знання і досвід, вчився відповідальності, любові до обраного фаху, хто під його керівництвом писав наукові роботи, захищав дисертації.

В 1987 р. кафедру дорожньо-будівельних матеріалів об’єднали з кафедрою загальної хімії і вона одержала назву "Кафедра дорожньо-будівельних матеріалів і хімії".

Кафедра загальної хімії також була створена у 1944 році під керівництвом доктор хімічних наук, професор Товбіна Мойсея Володимировича. 

У 1926-1929 роках аспірант Л. В. Писаржевського при кафедрі електронної хімії Катеринославського гірничого інституту (з 11.1927 року - відділ електронної хімії Українського науково-дослідного інституту фізичної хімії Наркомпросу УРСР).

У 1929 році захистив кваліфікаційну працю на тему «До питання про механізм каталізу перекису водню».

У 1929-1939 роках - науковий співробітник (1929-1937), Заступник директора з наукової роботи (1937-1938, 1955-1965), Завідувач відділу каталізу (1938-1941), Виконувач обов'язків директора (1938-1939), Інституту фізичної хімії ім. Л. В. Писаржева. Л. В. Писаржевського АН УРСР.

Одночасно в 1929-1934 рр. - завідувач кафедри загальної хімії Дніпропетровського металургійного інституту і кафедри фізичної хімії в Дніпропетровському державному університеті.

• У 1934 році Вищою Атестаційною комісією СРСР затверджений у званні професора.

• У 1934-1941 роках завідувач кафедри загальної хімії Дніпропетровського інституту інженерів транспорту.

• У 1941-1943 роках завідувач кафедри неорганічної хімії Дніпропетровського політехнічного інституту.

• У 1944-1950 роках завідувач кафедри неорганічної та фізичної хімії Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту.

• У 1947 році захистив докторську дисертацію на тему «Механізм процесів на металічних електродах», у 1948 році рішенням ВАК СРСР присуджено науковий ступінь доктора хімічних наук.

• У 1954 році завідувач кафедри хімії в Київському автодорожньому інституті.

• У 1957 році обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР, а в 1961 році - дійсним членом Академії наук УРСР.

Помер 6 серпня 1973 року в Києві.

Наукова діяльність

Наукову роботу проводив в Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського АН УРСР, поєднуючи її з викладацькою діяльністю. Л. В. Писаржевського АН УРСР, поєднуючи її з викладацькою діяльністю - був завідувачем низки кафедр хімічного профілю у вищих навчальних закладах Дніпропетровська та Києва.

У першій науковій статті В. А. Ройтера (у співавторстві з Л. В. Писаржевським) дано експериментальне підтвердження електронної теорії каталізу Л. В. Писаржевського. Було показано, що розкладання перекису водню супроводжується появою електричного «струму реакції», і це «доводить, що електрони каталізатора беруть безпосередню участь у каталізі».

Свій досвід і знання в галузі електродних процесів використовував під час вивчення гетерогенного каталізу, який був головним предметом його наукової діяльності. У цих роботах основну увагу приділяв дослідженню промислових каталітичних процесів (синтез аміаку, окиснення сірчаного діоксиду, окиснення ацетилену, парціальне окиснення нафталіну та низки інших вуглеводнів).

Одним із напрямів каталізу, у розвиток якого В. А. Ройтер зробив вирішальний внесок, є макрокінетика гетерогенних каталітичних процесів. Перші статті про вплив дифузії на швидкість хімічної реакції було опубліковано в 1939 р. в «Журналі фізичної хімії», одна з них - у співавторстві В. О. Ройтера та В. О. Радченка, автором іншої був Я. Б. Зельдовича, якого вважають піонером у галузі макрокінетики в гетерогенному каталізі. На роботу Я. Б. Зельдовича В. А. Ройтер посилався у своїх наступних статтях, хоча очевидно, що інтерес до макрокінетики з'явився у В. А. Ройтера незалежно від Я. Б. Зельдовича. Б. Зельдовича.

Спільно з М. Т. Русовим опублікував першу у світі експериментальну роботу з макрокінетики гетерогенно-каталітичного процесу на пористих каталізаторах. На прикладі реакції окиснення ацетилену на діоксиді марганцю були експериментально продемонстровані арреніусівські залежності, що стали класичними, для гетерогенно-каталітичного процесу, який протікає в кінетичній, внутрішньо-дифузійній і зовнішньо-дифузійній областях. Ці роботи були першим експериментальним підтвердженням теоретичних уявлень про дифузію в пористих каталізаторах, запропонованих Е. В. Тіле, Я. Б. Зельдовичем і розвинених Д. А. Франк-Каменецьким.

Розробив метод діафрагм, який уперше дав можливість прямим шляхом порівнювати швидкості дифузії та хімічної реакції в пористих каталізаторах, кількісно враховувати вплив макрофакторів залежно від умов здійснення процесів і пористої структури каталізаторів. Метод був успішно апробований на каталітичних процесах окиснення ацетилену, синтезу аміаку, сірчаного діоксиду, парціального окиснення нафталіну.

Виконав теоретичні дослідження макрокінетики гетерогенних процесів; отримано загальне для внутрішньо-кінетичної, перехідної та внутрішньо-дифузійної областей рівняння швидкості реакції.

Спільно з М. Т. Русовим і Г. П. Корнійчуком запропонував прості експериментальні методи вимірювання ефективних коефіцієнтів дифузії та газопроникності пористих каталізаторів; було зроблено практичні рекомендації щодо оптимізації розміру гранул і пористої структури каталізаторів низки промислових процесів.

Разом зі співробітниками виявив новий вид макрофакторів у гетерогенному каталізі - хімічна або фазова неоднорідність каталізаторів, що виникає під впливом реакційного середовища. Спільно з Г. І. Голодцем провів дослідження, спрямовані на розроблення методів розрахунку ентропії активації гетерогенних каталітичних реакцій. Зіставлення розрахованих величин ентропії з її експериментальними значеннями дало змогу глибше зрозуміти механізм гетерогенних каталітичних процесів, зокрема, зробити висновки щодо лімітуючої стадії, оцінити частку активної поверхні каталізатора та величини трансмісійних коефіцієнтів.

Інший важливий напрям досліджень для передбачення каталітичної дії ґрунтувався на взаємозв'язку теплоти й активаційних параметрів утворення проміжних сполук, що описується лінійними співвідношеннями Бренстеда-Поляні-Темкіна. У роботах В. А. Ройтера та його учнів цей підхід було застосовано до широкого кола гетерогенно-каталітичних процесів повного і селективного окиснення органічних і неорганічних сполук.

Сформулював принцип енергетичної відповідності, подібний до запропонованого в мультиплетній теорії А. А. Баландіна. А. Баландіна, але застосовний не тільки до ендотермічних, а й до екзотермічних реакцій. Його застосовність, підтверджена «вулканоподібною» залежністю активності каталізаторів від енергії зв'язку поверхневого кисню, була продемонстрована для цілої низки реакцій окиснення та інших процесів.

Відкритий під час цих робіт у співавторстві з М. І. Ільченком ефект прискорення мікрокількостями металів відновлення оксидів металів і процесів окислювального каталізу на оксидах, слід віднести до найважливіших досягнень 60-х років. Це поклало початок новому науковому напряму, названому М. І. Ільченком топохімічним каталізом.

З 1965 р. з його ініціативи та за безпосередньої участі почав регулярно виходити щорічний Республіканський міжвідомчий збірник «Каталіз і каталізатори». Під його керівництвом захищено 16 кандидатських і 6 докторських дисертацій. Двох його учнів (Гороховатського Ярослава Борисовича і Голодеця Григорія Ізраїлевича) було обрано чл.-кор. АН УРСР.

З 1964 року кафедрою хімії завідував доктор хімічних наук професор Романкевич Михайло Якович.

Об'єднану кафедру дорожньо-будівельних матеріалів і хімії очолила професор Пархоменко Неллі Георгіївна і керувала нею до 1997 р. Вона успішно продовжила справу професора Сюньї Г.К. стосовно підвищення якості навчально-методичної та наукової роботи на кафедрі, а також зробила значний внесок в розвиток матеріально-технічної бази кафедри.

Після закінчення КАДІ працював інженером Мостобудівельного тресту № 1, де займався проектуванням і будівництвом залізобетонних мостів під метрополітен і автомобільну дорогу через р. Дніпро в м. Києві.

У 1966 році захистив кандидатську дисертацію.

Наукові інтереси

Під керівництвом Б.С. Радовського були проведені наукові дослідження по вивченню напруги і переміщень, що виникають під дією рухомого навантаження, по аналізу впливу повторного навантаження на втому матеріалів слоїв дорожнього одягу, були отримані експериментальні дані про напружено-деформований стан дорожнього одягу під дією різних транспортних засобів. Всі ці дослідження стали основою практичних рекомендацій, направлених на удосконалення методів конструювання і розрахунку дорожнього одягу та оформлені у вигляді нормативно-технічних документів.

Всі ці багатолітні дослідження Б.С. Радовського стали основою для його докторської дисертації та тему «Теоретичні основи конструювання і розрахунку дорожнього одягу з врахуванням впливу рухомого навантаження», яку він захистив у 1983 році в Московському автомобільно-дорожньому інституті.

Досягнення

З 1986 по 1995 році Б. С. Радовський працював професором кафедри дорожньо-будівельних матеріалів і хімії Національного транспортного університету та продовжував займатися науково-дослідною роботою і впровадженням наукових результатів у практику.

Він продовжив і примножив наукові матеріалознавські напрямки, засновані професором Сюньї Г. К. та створив свою наукову школу з проблем механіки дорожньо-будівельних матеріалів і дорожніх одягів.

Для фахівців дорожньої галузі при підвищенні їх кваліфікації в університеті він розробив нові лекційні курси з урахуванням новітніх науково-технічних досягнень. Він активізував роботу навчального гуртка студентів.

Під його керівництвом були виконані наукові дослідження, які знайшли широке використання в практиці дорожнього будівництва при розробці нормативно-технічної документації та альбомів типових конструкцій, методів випробування дорожньо-будівельних матеріалів та проектів дорожніх одягів. Ним було оновлено та розроблено курс лекцій з дисципліни "Грунтознавство та механіка грунтів", розроблені нові курси лекцій з дисциплін "Основи механіки конструкцій дорожнього одягу" та "Основи наукових досліджень", розроблено методичні вказівки та рекомендації.

Б. С. Радовський підготував 12 кандидатів наук і 2 доктори наук.

Професор Радовський Б. С. удосконалив методику викладання дисциплін з урахуванням сучасних вимог, обґрунтував доцільність підготовки фахівців для дорожньої галузі з технології дорожньо-будівельних матеріалів.

Б. С. Радовський є Членом Міжнародної Реологічної Асоціації і Асоціації технологів бітуму та асфальтобетону, членом Комітету по характеристикам бітумних матеріалів Транспортно-дослідницького відділу Національної Академії наук США.

Створений професором Радовським Борисом Самойловичем на кафедрі науковий потенціал активно застосовується його учнями і послідовниками в навчальному процесі, в роботі наукового гуртку студентів, в роботі аспірантів і докторантів, при виконанні науково-дослідних робіт.

З 1996 року і по сьогодні живе та працює у США, продовжує активно займатися науковою діяльністю – співпрацює з університетами, проєктними і виробничими організаціями. Крім того активно продовжує писати статті у наукових виданнях в т.ч. і у нашому Збірнику наукових праць «Дороги і мости».

В 1997 р. кафедру дорожньо-будівельних матеріалів і хімії об'єднали з кафедрою фізики і вона одержала назву "Кафедра фізики і хімії дорожньо-будівельних матеріалів". Її очолив Володимир Васильович Мозговий.

В 1998 р. кафедру фізики виокремили з її складу і вона знову стала самостійною. 

Володимир Васильович народився 16 березня 1952 р. у м. Обухів Київської області. Вже після 7 класу пов’язав своє життя з дорожньою справою: щороку впродовж шкільних канікул працював у дорожній організації рідного району. Тому не випадково продовжив навчання на дорожньо-будівельному факультеті Київського автомобільно-дорожнього інституту (КАДІ, з 2000 р. — Національний транспортний університет, НТУ), який закінчив у 1974 р. Навчання поєднував з роботою у науковому гуртку, а також брав активну участь у виконанні госпдоговірних наукових робіт на кафедрі дорожньо-будівельних матеріалів. Ці роботи виконував під керівництвом кандидата технічних наук, доцента В. М. Жихарєва, який прищепив Володимиру Васильовичу любов до наукових досліджень.

Після закінчення навчання в КАДІ, отримавши диплом інженера шляхів сполучення за спеціальністю «Автомобільні дороги», продовжив трудовий шлях у ДерждорНДІ на посадах від інженера до старшого наукового співробітника. Тут реалізовував свій науковий потенціал, працюючи під керівництвом доктора технічних наук Б. С. Радовського у підрозділі, що займався випробуванням і розрахунком конструкцій дорожніх одягів автомобільних доріг. У цей період навчався без відриву від виробництва в аспірантурі КАДІ на кафедрі дорожньо-будівельних матеріалів і під керівництвом засновника та завідувача цієї кафедри професора Г. К. Сюньї. У 1986 р. успішно захистив кандидатську дисертацію і в цьому році разом з Б. С. Радовським перейшов на кафедру дорожньо-будівельних матеріалів своєї альма-матер, де і розпочав викладацьку діяльність. Згодом вступив до докторантури та під керівництвом професора Б. С. Радовського у 1996 р. захистив докторську дисертацію. Із 1997 р. Володимир Васильович очолює кафедру дорожньо-будівельних матеріалів і хімії Національного транспортного університету, продовжуючи естафету професора Г. К. Сюньї (1945–1987) та професора Н. Г. Пархоменко (1987–1997).

Використовуючи закладений попередніми поколіннями потужний педагогічний і науковий потенціали, колектив кафедри організував свою діяльність з максимальним урахуванням потреб та поточних викликів дорожньої галузі. Так у 2002 р. в НТУ на кафедрі дорожньо-будівельних матеріалів і хімії вперше серед автодорожніх вищих навчальних закладів України та колишніх країн СНД розпочалась орієнтована на потреби дорожньої галузі підготовка фахівців з технології будівельних конструкцій, виробів і матеріалів.

У 2004 р. на основі рішення № 43 розширеного засідання Колегії виконавчого органу Київради (КМДА) на базі кафедри було створено «Науково-виробничий центр із впровадження сучасних матеріалів, виробів і конструкцій у дорожньому будівництві м. Києва». У цьому ж році при кафедрі розпочала свою роботу науково-дослідна лабораторія «Технології матеріалів і конструкцій транспортного будівництва» імені професора Г. К. Сюньї, у складі якої діє випробувальна лабораторія якості матеріалів транспортного будівництва, що атестована на право проведення вимірювань показників об’єктів згідно з галуззю атестації на підставі Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Продовжуючи справу своїх вчителів, професор В. В. Мозговий створив власну наукову школу. Діяльність школи спрямована на створення ефективних дорожньо-будівельних матеріалів, розробку раціональних способів направленого регулювання їхніх властивостей, розвиток наукових основ технологій матеріалів, конструкцій і виробів для транспортного будівництва.